Офіційний сайт МНР
Офіційний сайт МНР
Офіційний сайт НРУ
Офіційний сайт НРУ
Група МНР на Facebook
Група МНР на Facebook
Група Київського МНР "В Контакті"
Група Київського МНР "В Контакті"

Українська правда

Адвокат: Розенблата зняли з літака, коштовностей не було
Депутата Верховної Ради Борислава Розенблата детективи НАБУ вивели з літака, і забрали паспорти, він має намір писати заяву до поліції.
>> Далее

Порошенко опублікував у Facebook оплачений пост про медреформу
Президент Петро Порошенко опублікував оплачений матеріал у соцмережі Facebook.
>> Далее

Пєсков заперечує "підготовку в Кремлі" президентської кампанії Собчак
Прес-секретар президента Дмитро Пєсков заявляє, що Кремль не має відношення до вирішення телеведучої Ксенії Собчак брати участь у виборах глави держави.
>> Далее

Сайт Київської міської організації ВГО "Молодий Народний Рух"

 Настав час великого вибору : або єдність і перемога та шлях до
світла,
або поразка, ганьба і знову довга дорога до світла і волі...

Герой України

Вячеслав Чорновіл

На відомого українського художника те режисера вчинено напад

Ігор Подольчак
Ігор Подольчак

3 серпня, 2012 року у Львові 2-ма невідомими особами був здійснений напад на відомого українського режисера Ігора Подольчака. В результаті отриманих травм голови, Подольчака було шпиталізовано у нейрохірургічне відділення 8-ї клінічної лікарні міста Львова з діагнозом струс мозок та черепно-мозкова травма.


Це не перший напад на самого Подольчака та членів його родини. 25 березня 2011 року на життя старшої доньки Подольчака в Москві був вчинений замах на життя. На вагітну Олену Гончарову напала невідома особа і нанесла 10 ножових поранень в області грудної клітини, живота, ніг та рук. Нащастя Олена вижила та народила здорового хлопчика. 22 травня 2012 року на Ігора Подольчака напала невідома особа з погрозами життю та здоров’ю. 23 травня 2012 року На дружину Ігора Тамару напали та побили сусіди – мати та донька Балукови, які мешкають на першому поверсі будинку в якому живе родина Подольчаків. Неодноразові заяви у Личаківський райвідділ міліції та Личаківську прокуратуру міста Львова не спричинили будь яких дій правоохоронних органів на захист життя та здоров’я родини Подольчаків.

Самі Подольчаки вбачають побутові мотиви нападів. Сусіди наймають бандитів для того, щоб змусити Подольчаків продати свою частину будинку.
Інформація: Дмитро Бєлянський. 

Схоластика та прагматика. Червень 1917 – червень 2012

Світлина: вільні джерела
Світлина: вільні джерела

Цілком зрозуміло, що питання захисту української мови стало питанням, що вийшло за простір, власне, мовних дискусій, зрештою, ніколи таким не бувши в Україні. Мова, так чи інакше, стала базою солідарності людей навколо опору дедалі більш загрозливим тенденціям терористичного авторитаризму. Таке єднання консерваторів та лібералів, різного штибу лівих і правих, позапартійних громадян, може тішити, на фоні більш сумнівних основ для єднання, влучно сформульованих однією дівчиною на мітингу «біло-блакитних»: «Сто гривен – вот наша идея». Проте, варто зважати на тих, хто стоїть поряд.

Чи може мова вийти за межі політичної тематики та простору колективної солідарності, як у цьому переконують прихильники «Прямої дії»?! «І останнє, треба відмовитися від поняття «рідної мови». Спілкування українською, російською, обома мовами чи суржиком треба розуміти як таке саме питання особистого стилю, як одяг чи зачіска», - пише автор статті «Боротися не за мови, а за мовців» на сайті direct-action.org.ua

         Насамперед, слід, що саме поняття індивідуального споживання – є швидше метафорою, ніж поняттям у логічному сенсі. Безглуздо говорити, що 45 мільйонів українців мають 45 мільйонів стилів життя. Стиль життя є функцією соціальної структури і колективний за своєю суттю. Очевидно, ліваки з ультраліберальними нахилами мають суттєві проблеми з експлікацією ключових соціологічних означень. Треба вловити сутть багатозначного поняття «мови». Мова як соціолект – тобто особливий комунікативний простір деякої соціальної групи, стає і може бути цілком елементом «індивідуального» стилю життя. «Айтішники», можуть говорити як українською, так і російською, при тому мати в силу належності до деякої професійної субкультури, низку специфічних сленгових зворотів, термінів та метафор, що можуть бути складно зрозумілі навіть їхнім родичам із іншою професійною належністю, які спілкуються однією мовою. У цьому сенсі мова як соціолект кодується спираючись не на традиційні лінгвістичні засоби. Отже, російськомовний програміст може навіть краще зрозуміти україномовного програміста, ніж другого його ж україномовний колега, скажімо історик. Диференціація соціолектів як елементів стилю життя, можлива, звісно, й за іншими критеріями: способом життя, регіоном тощо.

Але мова як етносоціальний феномен майже ніколи не може стати елементом індивідуального стилю життя, не лише тому, що ми вже вказували на штучність додатку «індивідуальне», а й в силу яскраво вираженої колективної природи. Витіснення української мови із публічного простору почалося з початку XVIII ст.. – від часу петровської заборони друку світських книг українською мовою у Гетьманщині, так чином поки вся Європа впевнено переходила на національні мови в науці та літературі, українське поле літератури впевнено русифікувалося й лишалося в лабетах клерикальної культури, а українська мова як елемент модерної культури безповоротно замикалася в інтимному просторі козацької старшини: абсолютна більшість творів, які писалися українською у XVIII ст., так і не друкувалися, лишаючись і розходячись у рукописах у вузькому колі культурної та політичної еліти. Хоча це стосувалося не лише україномовних творів. Григорій Сковорода та Семен Климовський, які для своїх діалогів та трактатів обирали російську за основу – так само не друкувалися як і латиномовні автори Києво-Могилянської академії. Так і не вийшли в публічний дискурс новаторський курс з піднятими проблемами гносеології Георгія Щербацького, трактати Теофана Прокоповича спершу друкувалися у Кенігсберзі та Ляйпцігу. Знаменита елегія Стефана Яворського в якій він слізно прощається із власною бібліотекою, вказує як книги були невід’ємним елементом інтимного життєсвіту людини, так і не ставши через інституційно закріплену культуру: мережу книгарень, друкарень, загальну освіту, елементом колективної, загальної культури.   

         Максимально індивідуалізований стиль життя характеризує найбільш привілейовані групи, які мають найбільші обсяги економічного, культурного та соціального капіталів. Показово, наприклад, що Микола Лисенко, рідна бабуся якого практично ні слова не розуміла українською, цілеспрямовано говорив у вищих верствах українською мовою, «окультурюючи» її, виводячи у публічний дискурс, роблячи таким чином дійсно елементом стилю життя інтелігента. Подібне ми спостерігаємо і в радянський час, коли дисиденти цілеспрямовано при майже цілковитій русифікованості міст, свідомо говорили українською, не переходячи на російську. Це дійсно приклади того як мова – етносоціальний феномен стає елементом стилю життя індивіда як представника певної групи. Але, водночас, це свідчення того, що мова є максимально дискримінованою. У випадку Російської імперії – нею послуговувалися вихідці з аристократичного середовища, як той же М. Лисенко, таким чином власним статусом компенсуючи офіційне витіснення.

         У випадку з сучасними законодавчими ініціативами, ми спостерігаємо приблизно подібну тенденцію: влада, звісно, поки не може заборонити людям розмовляти українською, але вона мксиамльно може витіснити мову у простір життєсвіту, вививши українську поза межі публічності з медій, книжкового ринку, владних структур, системи освіти тощо. У такому випадку мова дійсно може стати елементом стилю життя нонконформістів. Депутати-ініціатори подібного законопроекту, які успішно існують у власному російськомовному життєсвіті, де статус державної української їм зовсім не заважає, прагнуть перетворити всю українську публічність на власний життєсвіт[1]. Це знову елемент поневолення, де інструментом виступає культура.   

         Мовець можливий лише після мови, мови як уявлення про солідарність, мови як структури. Якою ж буде ця мова – вже залежить від мовця, який творить її живою стихією власного спілкування та творчістю. 

Нацисти правили 12 років у Німеччині, країна до останнього часу «розгрібала» наслідки їхньої влади. 300 років витіснення з публічного простору, української мови не зникають безслідно. У наших соціокультурних умовах, мова впевнено зайняла місце важливого атрибуту ідентичності й боятися цього не слід. Славетні своїм мультикультуралізмом держави, змушують вчити іммігрантів власної національної мови як умови бодай якоїсь інтеграції в суспільство. Ситуація в Україні тим складніша, що десятиліття перебування неукраїнських груп в Україні у період мішанини народів в СРСР, та наслідки русифікації витворили російськомовну спільноту, яка вважає себе тут не гостем, а спільнотою з усією повнотою прав. На цьому етапі мовні дискусії виявляють власну пов’язаність із ширшим простором соціальних та політичних проблем.

         Демократично мислячі російськомовні українці не бачать іншого сенсу даної законодавчої ініціативи, як лише спровокувати політичну напругу в країні. Всі ж ті, хто солідаризуються навколо спільних цінностей громадянської свободи, мають знати хто стоїть піл-о-пліч з ними.

 

P. S.       

«Жоден демократ, не говорячи вже про соціаліста, не може заперечувати повної законності українських вимог. Жоден демократ не може заперечувати право України на вільне відокремлення від Росії...» – писав Владімір Ленін у статті «Україна» у червні 1917 р., коли більшовики були ще маргінальною політичною силою. Приблизно за півроку він вже вимагатиме хліба з окупованої України.   

Володимир Шелухін



[1] Показово, що законопроект передбачає максимально мінімальне число меншини для провадження регіональної мови – 10%.  


http://h.ua/story/357665/

"У нас диктатура теж починалася з мовного питання", - білоруси провели в Чехії акції солідарності з українцями

Світлина з вільного доступу в Інтернеті
Світлина з вільного доступу в Інтернеті
Рух «Разом» провів у Чехії акцію в підтримку 
української мови

Прага, 5.7.2012 - Сьогодні, з 10.00 до 17.00, в центрі Праги,
відразу на чотирьох площах (Градчанській,
Староместській, Палацького і Кінських)
Рух солідарності «Разом» провів акцію
в підтримку українського народу, який зараз
протестує біля Українського дому в Києві.


Основний захід проходив на площі Палацького
з 10.00 до 17.00.
Плакати чеською, українською та білоруською мовами-
«Руки геть від України», «Народ без мови не має майбутнього»,
«Україно, ми з тобою»,
«Янукович, схаменися, інакше отримаеш УДАР від Кличка»,
«Свободу політв'язням», «Україно, не йди шляхом Білорусі, тримайся демократії »,
жовто-блакитні і біло-червоно-білі прапори
мали привернути увагу звичайних мешканців Праги,
а також висловити солідарність з демократичними силами України.
Крім цього, учасники роздавали листівки чеською мовою
з інформацією про події в Києві та закликом приєднатися до акції протесту.


«Ми прийшли, щоб протестувати проти незаконного рішення українського 
парламенту, який практично надав російській мові статус державної», -
розповіли учасники акції. -
«Ми білоруси, і бачимо, що в Україні дефакто повторюється білоруський сценарій.
У нас диктатура теж починалася з мовного питання».


«Цією акцією ми звертаємося до всіх демократичних сил Європи,
щоб вони ясно висловили своє ставлення до останніх подій в Україні», -
прокоментував ініціативу чеських активістів голова Руху «Разом» В'ячеслав Сівчик.-
«Ми вважаємо, що Україні загрожує небезпека.
Що останні події це порушення основних принципів демократії,
тим самим Україна стає в один ряд з тоталітарною Білоруссю
і самоізолюється від вільної Європи».

Рух «Разом» також провів мобільні пікети на площі Кінських, 
де стоїть пам'ятник Тарасу Шевченку;
на Градчанській площі при вході до резиденції Президента Чеської Республіки,
на Староместьскій площі, де зосереджена велика кількість іноземних туристів.

Рух «Разом» збирається проводити акції в Празі на підтримку 
українських демократичних сил і в наступні дні.
Прес-група Руху Солідарності "Разом".

Про початок організації заходів солідарності
зі співвітчизниками, також заявила українська діаспора США,
представники Молодого Народного Руху в Нью Йорку.

Створено Дарницький районний осередок МНР

6 квітня відбулася нарада Київської міської організації Молодого Народного Руху, де головним питанням на порядку денному постало створення районних осередків у столиці. Олексій Захарченко розповів молодорухівцям про ефективність структурної розбудови організації, та необхідні умови для діяльності осередків. Для початку, в районі має бути не менше чотирьох молодорухівців, які обирають на внутрішньому зібранні голову, потім займаються проведенням заходів та залученням до МНР патріотично налаштованої молоді.

        На зібранні, Олексій Захарченко оголосив про створення Дарницького районного осередку з Іваном Юрчиком на чолі. Голова Київської міської організації висловив надію на плідну працю молодорухівців й активне приєднання студентів до лав МНР.

В’ячеслав Чорновіл «Його смерть – загадка. Його життя – таємниця»

Василь Деревінський (Світлина: І. Юрчика)
Василь Деревінський (Світлина: І. Юрчика)

Вечір 22 березня у МНР, був присвячений пам'яті Героя України В’ячеслава Чорновола та його дружини і соратниці Атени Пашко, розпочався з перегляду фільму «В’ячеслав Чорновіл. Реквієм».

«Його смерть – загадка. Його життя – Таємниця»  так розмірковує про роль цього визначного діяча в нашій історії диктора з фільму…

По завершенню стрічки, Голова МНР Іван Крулько, закликав вшанувати хвилиною мовчання світлу пам'ять Атени Пашко, а далі вечір продовжився презентацією книжки Василя Деревінського «В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика».

Події описані в книжці охоплюють період від його шкільних років аж до смерті. Пан Василь поділився із молоддю цікавими подробицями з біографії одного з найвидатніших діячів новітньої історії України. Зокрема, КГБ не могло підтвердити, факт видання «Українського вісника» паном В’ячеславом. Не оминув увагою Деревінський і його дружину: «Пані Атена була вишуканою галичанкою, якою я її знав».

Автор презентованої книжки захоплюється цілеспрямованістю, впевненістю, вірою в Україну В. Чорновола. – всім тим, що випромінював погляд її великого сина.  Його посмішка прикрашає написану Деревінським працю, пан Василь зазначив що, сам обрав для неї оформлення. Молодорухівці подякували гостю за плідну розмову та нову цікаву інформацію про велетня духу України.

 

Ірина Сатарова

Цитата з Єйтса: "Документи є? Нема? – Всі у бобик…" (міліція намагалася розігнати молодіжну акцію)

Світлина: Івана Юрчика
Світлина: Івана Юрчика

Сьогодні сатира в Україні – неможлива, гротеск і абсурд стали повсякденними явищами, тому авторам сценаріїв до різноманітних розважальних шоу навіть не слід особливо напружуватися. Сядь, переглянь пару записів із засідання Кабінету міністрів чи промов Президента й сюжет - готовий.

 На акцію "Готуй намет навесні", мусив прибути із запізненням, вийшовши з метро – побачив міліцейський автомобіль, навколо якого зібралася велика кількість людей, які голосно кричали. Спочатку я гадав – це частина перфоменсу, помилився я лише частково.

22 березня на Майдані Незалежності була офіційно запланована акція "Готуй намет навесні" в рамках Всеукраїнської кампанії "Вставай!". Незалежно молоді активісти, учасники різноманітних молодіжних об'єднань, насамперед, припатрійних (Молодого Народного Руху, Батьківщини Молодої, ВО "Свободи", "Фрону змін") – намагалися продемонструвати єдність людей, які прагнуть змін в країні на краще й не мислять стереотипами партійного розподілу. Ядром заходу мали стати збір наметів. Суд вирішив інакше. Величезна кількість міліції – чи не більше за самих учасників – оточила зібрання людей і накинулися на організаторів та пересічних учасників, почавши їх "вантажити" у свій автомобіль. Серед затриманих – молоді активісти Олексій Захарченко, Сергій Митрофанський, Сергій Воронов із Молодого Народного Руху, імена інших затриманих поки не вдалося встановити. Люди заблокували проїзд транспорту й відтягували міліціонерів від машини. У справу втрутилися народні депутати Віктор Уколов та Олеся Оробець, тим не менше, люди у формі продовжували хапати вже тих, хто чинив опір затриманню активістів.

Як часто буває – найбільш молодими, виявилися найстарші, які ще пригадують "радості комунізму". Стара жінка звернулася до одного з правоохоронців із висловом: "Ви ж молодий! Вам жити в цій країні! Що ви робите? Відпустіть дітей!". Після бійок і зіткнень, вони таки їх відпустили, акція була завершена. Учасники стихійно почали скандувати "бидло в погонах", - без образ – поки вони демонстрували свою позицію в межах структури як тяглову силу. Першим підняв розкладений намет - рухівець Сергій Митрофанський.  

         

"Народилася краса страшна", - сьогодні я зрозумів сенс цих слів із вірша Вільяма Єйтса. Громадянське суспільство – це невелика плівка, що відмежовує людей від структури. Таке суспільство не дуже яскраво видно з висоти Банкової чи Межигір’я, проте сьогодні його можна було там побачити – на Майдані впродовж півгодинної сутички. Деякі факти щодо цієї акції потребують уточнення, єдиний – ні. Громадянське суспільство – це факт, рішення суду, який не скасуєш. Ніколи не думав, що не доведеться бути "фронтовим кореспондентом" у мирний час (а навколо було мирно: люди поспішали, йшли на роботу, жебрак одержав чергову розвагу). Та лінія цього фронту вже проведена. "Краса" мирного опору народилася, дарма, що страшна…

 

Володимир Шелухін

 

Про політичні ідеології з Віктором Тараном

Віктор Таран. Світлина: Івана Юрчика
Віктор Таран. Світлина: Івана Юрчика

13 березня в офісі Молодого Народного Руху, відбулася зустріч із політичним аналітиком, Віктором Тараном, директором Центру політичних студій та аналітики. Дискусія охопила проблематику стану та перспектив різноманітних політичних ідеологій в сучасній Україні. В. Таран у цілковито лінійній перспективі, розглянув дану проблематику, наголошуючи, що модерні ідеології, увібрали в себе елементи попередніх світоглядних систем: міфології, релігії та науки, пропонуючи суспільству свої моделі розвитку. Класифікуючи ідеології за традиційною схемою: ліві/ праві, він спробував розглянути їх у зв’язку з різноманітними політичними партіями та їхньою діяльністю в Україні за останні двадцять років.

            В. Таран підкреслив позаідеологічність, або ж, зраду партіями ідеологій своїх виборців. "За списками партії зелених, - вказував він, - пройшли лобісти нафтового бізнесу, великих підприємств… СДПУ (о) – хтось пам’ятає їхній список?! – Кравчук, Медведчук і т.п. – крупний капітал".

            "На виборах 1998 р. до парламенту, балотувалися п’ять християнсько-демократичних партій, партій, що мали в своїй назві – "християнсько"".

            На думку гостя, Україна рухається до доби відмирання ідеології, або ж до панування та культивування "ідеології споживацтва", що набирає політично оформленої суті.

            "Я не хочу нікого образити… Але ми суспільство великих дітей, треба, що хтось пообіцяв все й відразу, а ви лише проголосуйте. Тому практично всі політичні партії містять у своїй програмах цю соціально-популістську риторику".

            Учасники зустрічі, мали можливість задати питання гостю. Хоча й висновки експерта лишалися вкрай дискусійними, але тематика зустрічі, поза сумнівом, була надзвичайно доречною в умовах ціннісних трансформацій сучасної української політики та суспільства.    

             

 

Клуб "Молода Січ" у Дніпропетровську, запрошує до співпраці!

Почав свою роботу інтелектуальний молодіжний портал Придніпровського регіону "Молода Січ" – це позапартійний ресурс, мета якого формувати простір для конструктивної дискусії серед молоді Дніпропетровська, протистояти радянським стереотипам щодо регіону, популяризувати нову українську культуру в місцевому молодіжному середовищі. Тим не менше, сам проект не обмежується лише Придніпров’ям. Портал слідкуватиме за подіями в Україні та світі, розміщуватиме найрізноманітнішого тематичного спрямування матеріали, що забезпечуватимуть різні рубрики: літературна Post Шевченко, художня, історична та аналітична. Адміністрація є цілковито відкритою для дискусії, радо відгукуватиметься на пропозиції співпраці з організаціями та активістами, що розділяють базові цінності проекту, а також запрошує до співпраці в якості дописувачів, фотографів всіх бажаючих. Маємо надію, що проект зацікавить Вас!

 

http://molodasitch.jimdo.com/post-%D1%88%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE/  

Янукович вибув з гри!

Фото з сайту zarvanytsya.org.ua
Фото з сайту zarvanytsya.org.ua

27 лютого біля Адміністрації Президента відбулася акція патріотично налаштованої молоді «Вставай!» приурочена до других роковин панування Януковича. Крім молодорухівців, у заходах прийняли участь активісти молодь від партій «Батьківщина», «Фронт Змін»,  ВО «Свобода» та «УДАР».

Протестуючі зібралися, аби висловити свою незгоду з політикою Януковича, яка спрямована на русифікацію, нехтування національними інтересами України та поверненням до курсу КПРС, прагнучи позбавити волі своїх політичних опонентів. Окрім того, свідоме студентство намагалося нагадати гарантові не лише про порушення ним Конституції, але й про невиконання обіцянок даних молоді. Адже, жодна обіцянка Партії регіонів виконана так і не була, українці й досі живуть у вчорашньому дні (якщо керуватися логікою провладної партії), оскільки славнозвісне «покращення життя вже сьогодні» так і не настало.

 На знак цього, протестувальники демонстрували Януковичу та його курсу червоні картки – символ недовіри, маючи намір вивести Віктора Федоровича, як особу, що не дотримується правил, із політичної гри. Активісти тримали транспаранти із написами «Будує Межгір’я замість житла для молодих родин», «Фінансує тушок, замість підвищення стипендій» та вигукували слова невдоволення нинішнім президентом.

Голова Всеукраїнського громадської організації Молодого Народного Руху Іван Крулько висловивши свою незгоду із діями голови держави, закликав молодь до боротьби та віри в перемогу.

Під час завершення акції, кожен міг привселюдно пояснити причину, за що демонструє червону картку Януковичу. На останок учасники, вигукуючи «Ганьба!» залишили свої картки недалеко від  будівлі Адміністрації президента. Молоді патріоти продемонстрували свою турботу до долі України та власного майбутнього, довівши неправдивість слів Дмитра Табачника про байдужість та апатію до політичного життя українського студентства.

 

                                                                                            Ірина Сатарова

Акція солідарності з Білоруссю

Молодий Народний Рух продовжує тривалу традицію підтримки національно-демократичних ініціатив у Білорусі. Сьогодні (8 лютого), до третьої річниці увязнення білоруського дисидента Миколи Автуховича, учасники заходу проглянули  стрічку "Політв'язні", прослухали пісні барда Андрія Касмовича, долучилися до дискусії відносно ситуації в Білорусі із чільними діячама політичної позиції режиму А. Лукашенка, представниками Білоруського Центру в Києві. Подібні заходи не лише краще дозволяють зрозуміти ситуацію в сусідній країні, але й дають можливість яскравіше осмислити наші вітчизняні реалії. Зустріч засвідчила необхідність налаштування міжнаціональних зв'язків представників демократичних рухів в Україні та Білорусі.    

Гурт "Тарута" в Молодому Народному Русі

Євген Романенко - лідер гурту Тарута
Євген Романенко - лідер гурту Тарута

Відповідно до старої української традиції, зустріч Нового року триває аж до так званого "старого" Нового року, тож у Молодому Народному Русі відбулися традиційні щедрування з рок-етно гуртом "Тарута", які в дружній атмосфері з неймовірною віртуозністю виконали низку традиційних колядок та щедрівок. Учасники дійства з великим захопленням спостерігали за творчістю музикантів, які в умовах практично постіндустріального мегаполісу й далі виявляють глибокі традиції народних святкувань, поширених в Україні протягом століть.  

У Музеї Грушевського відбувся вечір пам’яті В’ячеслава Чорновола

Музей Михайла Грушевського
Музей Михайла Грушевського

 

Після ранкового покладання квітів до пам’ятника В. Чорновола – видатного українського політичного діяча та публіциста, керівник Музею шістдесятництва, Микола Плахотнюк та його дружина, рідна сестра В. Чорновола, Валентина, відкрили виставку домотканих рушників у Музеї М. Грушевського, приурочену до пам’ятного дня.

Окрім домотканих рушників з усієї України, що належали родині, де зокрема, були рідкісні екземпляри з вже втраченою технікою ткацтва й вишивки, до експозицію увійшли ікони, сорочки, інші витвори народної творчості та майстрів «примітивістів», які продовжують фольклорні традиції за нових умов. Це й картини Анастасії Рак, нащадки увічненого в «Кайдашевій сім’ї» Івана Нечуй-Левицького, Катерини Кайдаш-Машківської тощо. За зовнішньою буденністю речей, приховане прагнення до збереження власної автентичності, яке у добу поневолення керувала українським народом, а також самим В. Чорноволом як політиком і провідником.

Захід зібрав велику кількість людей, які особисто знали В’ячеслава Максимовича, художника Валерія Франчука, скульптора Володимира Луцака, завітав на виставку і Тарас Чорновіл – син відомого політичного діяча. Слово мав, В’ячеслав Сівчик, один із лідерів білоруської опозиції та політичний емігрант, який висловив глибоку дяку за допомогу, яку В. Чорновіл надавав свого часу білоруській опозиції у 90-х роках. Молоді артисти виконували музичні номери, а учасники ділилися враженнями, спогадами та обговорювали цікаві експонати та почуте за фуршетом. Виставка діятиме у Музеї М. Грушевського до 30 січня 2012 року.

 

Володимир Шелухін

У Молодому Народному Русі розпалили ватру

Світлина з вільних джерел
Світлина з вільних джерел

8 грудня в межах Кіноклубу МНР, відбувся перегляд документальної стрічки про долю відомого українського музиканта Руслана Трочинського з гурту "Гайдамаки", в Естонії. Виїхавши до цієї країни у 2004 р., внаслідок романтичних життєвих обставин – кохання, він тим не менше, не лише не покинув заняття музикою, а й створив надзвичайно цікавий естонський гурт "Свята Ватра", який наповнив українським колоритом. Стрічка захоплено оповідає про відвідини "Святою Ватрою" Гуцульщини, де вони спілкуються із старими людьми, вивчають техніку виготовлення та гри на старовинних інструментах, а також фіксують народні мелодії.

            Голова КМО МНР, Олексій Захарченко, в своєму підсумовуючому виступі, відзначив, що молоді слід взяти приклад із цього музиканта, який не лише зміг успішно адаптуватися в чужому культурному середовищі, знайшовши в Естонії свою другу батьківщину, а й здійснюючи велику роботу з популяризації української музики та культури за межами самої України.   

Василь Овсієнко про Василя Стуса: "...нещасний є той народ, якому потрібні герої, але вони потрібні"

Василь Стус (Фото: з відкритих джерел)
Василь Стус (Фото: з відкритих джерел)

-          Пане Василю, МНР дуже вдячний Вам за ваше натхнення, за ті сильні враження, які ми отримали після розмови із Вами, за те, що Ви прийшли і розповіли нам невідомі для більшості сторінки з життя та творчості геніального Василя Стуса.


-          Я радий, що мені вдається передати, ці емоції, ці почуття. Важливо створити саме враження. А знання – потім нанизують на враження, вони призбируються. Підчитати можна завжди, он багато тепер вже написано.


-          Пане Василю, ви бачили синенький зошит – збірку Василя Стуса «Птах мрії». Чи доводилося Вам його читати?


-          Я прочитав, прочитав ці вірші. Вірші написані були верлібром, що для мене було незвично, часом, декотрі дуже довгі, навіть сюжетні. От пам’ятаю, що оттакий був там образ рослини, що живуть тільки пагінням, бо як тільки оця лоза починає пускати коріння і з цього коріння раптом витинається в стовбур, то цього стовбура підрубують  -тупняк…Оце таке наше життя, що ми рідко коли досягали нормального цвітіння, нормального зросту, нормального плодоношення. Ростемо як лоза оцими пагіннями і оцими підземними структурами, корінням. Оце отака ідея була.


-          Василь Стус безумовно велика людина і він багато страждав. Але, чи мав він ненависть у серці до своїх катів та ворогів України?


-          Ви чули чим закінчується фільм? Це якась вселенська любов до всього живого світу. Ну певно, що в стосунках із ворогами, він справді часом був, знаєте, отаким напруженим, обличчя отаке напружене, і те начальство, дуже не любило отаке його обличчя. Ну доводили його до такого стану, що він мусив щось сказати може і різке… Він іноді називав їх фашистами, а Іван Кандиба казав: «Це він їм компліменти каже».


-          Завелика честь для них.


-          Завелика честь…ага. Компліменти, каже він.


-          Доводилося на цьому вечорі згадувати персону судді Зубця. На вашу думку, ця людина усвідомлювала що вона робить, чиє життя вона губить?


-          То його треба спитати було б. Він ходить по київській землі, він член Вищої ради юстиції.


-          І ніхто не наважився позбавити цю людино аж надто почесної для неї посади?


-          Бо там такі самі як він.


-          Наскільки відомо, членом тієї ж таки Вищої ради юстиції є і Віктор Медведчук?


-          Нещодавно по телевізору я бачив Бойка. Цей той Бойко, який судив Миколу Руденка він і досі займає там якісь посади. Що до Медведчука, то цей був адвокат, але, він був з тих адвокатів, котрих допускали до політичних справ, далеко не всіх адвокатів допускали до політичних справ. Був певний список, із цього списку ти міг собі вибирати. Стус мав одну розмову з тим Медведчуком…і прогнав його. Тобто відмовився від його послуг. Але, він все-таки прийшов, бо таке було завдання КГБ. У 47 числі в «Хроніці текущих собитій» є звіт на одну сторінку про суд нас Стусом, то там про Медведчука сказано це майже буквально: «Звичайно, всі злочини Стуса заслуговують покарання», але він (Медведчук) просив суд врахувати, що Стус недавно переніс операцію на шлунку і працюючи на заводі, виконував норму виробітку. Тому, суд «врахував» такі пом’якшуючі обставини і дав максимальне покарання – і Стус загинув, так само і Литвин – теж.


-          На Вашу думку, Василь Стус став тією людиною, тим генієм, який поклав своє життя за нехлюйство більшості, що втратила свою гідність?


-          Саме так, саме так. Коли величезні маси погодилися з тим, що вони «хахли» і опинилися у своїй національній самосвідомості і людській гідності нижче нуля, то в такий час, потрібні ось такі надзвичайні люди. Хтось казав, що нещасний є той народ, якому потрібні герої, але вони потрібні.

                                                                       Розмову вела Ірина Сатарова

Василь Овсієнко: "Більшість політв'язнів - були саме українцями..."

Василь Овсієнко (Фото: з відкритих джерел)
Василь Овсієнко (Фото: з відкритих джерел)

16 листопада відбулася зустріч молодорухівців  із громадським діячем, членом Української Гельсінської групи Василем Овсієнком, присвячена 22 річниці перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина на Байковому цвинтарі. Пан Василь півтора місяці перебував із геніальним Василем Стусом в одній тюремній камері в таборі особливого режиму села Кучино Чусовського району пермської області на Уралі.

Цей чоловік, попри свої похилі літа мав незламну силу духу та якусь чарівність в очах. Тому, за допомогою своєї розповіді, пан Василь став проводарем хлопців та дівчати в часи дисидентів, коли словом та нескореністю серця виборювалася Україна в часи життя мучеників Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина, Валерія Марченка та всіх тих, хто загинув за свободу.

Василь Васильович продемонстрував аудиторії залізні великі ключі від камер політв’язнів, серед яких був і ключ під номером 3 – саме ним відкривали тюремщики камеру В. Стуса. А ще – пан В. Овсієнко продемонстрував молоді автентичну смугасту шапочку рецидивістів, пояснивши, що її «мали честь носити люди», які, на думку окупаційної більшовицької влади несли загрозу для її подальшого існування, а не дрібні крадії та вбивці.

«Більшість політв’язнів – були саме українцями. У різних таборах понад половина засуджених розмовляла українською мовою, використовуючи різні її говірки» - зазначив гість. Василь Овсієнко з неабияким захватом розповідав про Василя Стуса. Він, знаючи про свою приреченість, продовжував писати: «Творчі особистості було значно тяжче ніж не творчій». І це писання відбувалося на жаль, не без присутності сурового немилосердного ока тюремних наглядачів, які забирали створені вночі вірші поета. Тому, не вилетів на волю  його «Птах душі».  Так Стус назвав свою збірку віршів, зібрану в синій зошит, куди входили близько 100-200 верлібрів, також існував окремий зошит із елегіями. Але, тюремщики вирвали їх із люблячих творчих рук, і на думку Василя Овсієнка, зошити було знищено, оскільки В. Стус представляв ворожу імперії культуру, чого не робили із творами, скажімо російського письменника Леоніда Бородіна. «Рукописи горять… та ще й дуже» - сумно констатував гість.

 Ініціюючи ексгумацію тіл Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого, в організаторів перепоховання загиблих борців за Україну на рідній землі виникли проблеми із адміністрацією табору. Виявилося, що тіло мертвого в’язня має спочивати біля тюрми рівно стільки років, скільки б він мав відбувати свій строк. Але, завдяки зусиллям, в тому числі й Василя Овсієнка і всупереч всіх перешкод, цю славну трійцю було перепоховано 19 грудня 1989 року на Байковому цвинтарі.

Василь Овсієнко вийшов на волю у 1988 році. А Василь Стус помер 4 серпня 1985, недоживши 6 років до Української незалежності. У деяких віршах він виносив смертний вирок імперії, але не зважаючи на це він вмів любити й ворогів – своїх катів і катів України. «Бог потребує жертви найкращого…. Честь народу складається із гідності кожного з нас» - говорив геніальний поет.

Завершуючи оповідати про долі героїв, друг Василя Стуса та гість молодорухівців поділився своїм баченням майбутнього Росії: «Ця імперія розпадеться, але вона у своїй агонії небезпечна, бо вона дригає ногами і може когось вбити».

Опісля розмови із Василем Овсієнком, молодорухівці дивилися третій фільм режисера Станіслава Чернилевського  із трилогії «Просвітлої дороги свічка чорна» - «Розп’ятий на чорному хресті». Молодь щиро подякувала панові Василю за цікаву розмову, отримала потужні враження та головне – інформацію для роздумів про Україну, про свій внесок у її благ і зрештою – про сенс життя.

                         

У Молодому Народному Русі шукали Грамоту

3 листопада на засіданні Кіноклубу в МНР, відбулася демонстрація стрічки українського режисера Бориса Івченка «Пропала грамота» за мотивами повісті Миколи Гоголя. Стрічка була знята 1972 р. і одразу ж покладена «на полицю» партійною цензурою, що в сценах прийому імператрицею козацьких послів та заключному гарцюванню хлопця на коні, побачила нотки «буржуазного націоналізму». Проте, ексклюзія фільму, тим не менше, була початком, як для формування українського кіномистецтва того часу в новітній перспективі, так і для блискучого тріо «Золоті ключі», яке забезпечувало музичне оформлення стрічки. Прекрасна філософська комедія, на думку багатьох, навіть перевершила сам текстовий старт – повість М. Гоголя. Проте, за зовнішньою дотепністю, перефразовуючи Я. Кавабату, прихований «споконвічний український сум» і провокування роздумів про шляхи українства на порозі ХХІ ст..

Єгор Соболєв: «Янукович – янгол, який має вилікувати нашу байдужість»

Є. Соболєв у роздумах про демокртаію. Світлина: Ірини Чубук
Є. Соболєв у роздумах про демокртаію. Світлина: Ірини Чубук

27 жовтня гостем Дискусійного клубу МНР став координатор бюро журналістських розслідувань «Свідомо», Єгор Соболєв. Відомий журналіст і громадський діяч поділився з молоддю своїм баченням майбутнього демократичних процесів в Україні.

Нестача вмілих управлінців – ось те, чого на думку пана Єгора не вистачало Українській державі з моменту проголошення незалежності й по сьогодення: «Перші рухівці – світлі люди, але - тотально невмілі управлінці» - зазначає журналіст, продовжуючи своє міркування ставить акцент вже на недоліках тодішніх українських комуністів – «комуністична ж еліта, була як наш театр – провінційною», іншими словами вторинною, оскільки, ні Леонід Кучма, ні Леонід Кравчук передових посад не займали. Не зникла проблема нестачі ефективних урядовців і на двадцятому році української незалежності: «Ми думаємо, що вони погані урядовці, тому що вони корумповані, але вони – не урядовці», - зазначав Єгор Соболєв.

Окремі вислови гостя Дискусійного клубу, були варті аби їх зібрали у невеличкий цитатник: «Янукович – янгол, який має вилікувати нашу байдужість», «Шкода що забили Каддафі, треба було його віце-прем’єром з міжнаціональних відносин поставити» - зазначає пан Єгор.

Досить нестандартний погляд мав гість і на подальше майбутнє України. Аби наша країна зрештою стала повноцінною державою із розвинутою демократією, «слід сформувати план нової України ні європейської, ні азіатської. Це як дилема на якій нозі стояти: правій, чи лівій, якщо можна знайти досить просте рішення». Журналіст наводить приклад Сполучених Штатів Америки, де було побудовано зовсім нову державу із передовими цінностями, які ґрунтувалися на європейських, але в той же час різнилися від них.

Хто має стояти біля витоків розбудови демократії та громадянського суспільства в Україні? «Це точно не Віктор Янукович і не Юлія Тмошенко, тут навіть не допоможе Юрій Луценко» - відповідає на поставлене запитання Єгор Соболєв – це справа українського народу. Наші люди мають організовуватися заради захисту власних прав, шукати серед себе неформальних лідерів, даючи опір всім складнощам та негараздам не вбогим мовчанням, а потужним словом незгоди. Організація народу з низових з’єднань – ось що по-справжньому буде сприяти демократизації.

Гість дискусійного клубу МНР покладає надії на існуючий уряд, який можливо дійсно зрештою стане панацеєю для українства від хвороб державного патерналізму, лінощів, апатії та байдужості до власної країни.

 

Ірина Сатарова

"Мамай" Олеся Саніна переглянули в Кіноклубі МНР

Світлина з відкритих ресурсів
Світлина з відкритих ресурсів

20 жовтня на засіданні Кіноклубу Молодого Народного Руху була представлена стрічка режисера Олеся Саніна «Мамай». Фільм знятий на основі українського і кримсько-татарського епосу. Йдеться про втечу трьох братів-козаків із неволі татарської. Старіші – мали коней із бусурманським добром, яке вони не бажали скинути, аби взяти натомість пішого молодшого брата, залишивши його помирати під чужим небом. Але, доля послала козакові порятунок – татарська жінка врятувала йому життя та подарувала кохання і… нове ім’я. Саме так режисер пояснює чого український козак має ім’я хана, що робив набіги на українські землі. Також у фільмі присутня легенда про золоту співочу колиску – оберіг роду. Тільки людина із чистим серцем та думками могла вирушити у пошуки по неї.

Фільм «Мамай» отримав приз імені Олександра Княжинського за найкращу операторську роботу на XII-му Відкритому фестивалі кіна країн СНД і Балтії «Кіношок», зробивши потужний внесок у вітчизняну кіноіндустрію, і, очевидно, став добрим свідченням, як мистцтво сприяє порозумінню між народами.

Стрічка "Залізна сотня" у Молодому Народному Русі

Черговий захід, у межах постійно діючого Кіноклубу в Молодому Народному Русі, продемонстрував «примирення» масової та елітарної культур. Відома гостросюжетна стрічка Олеся Янчука «Залізна сотня», показана 6 жовтня для молоді та всіх охочих, оповіла про героїчні та водночас драматичні події боротьби воїнів УПА проти радянських окупантів на території Західної України після Другої світової війни. Війна насправді не закінчилася, вона продовжувалася в житті тих людей, яких через своє жорно пропустила історія, продовжувалася в їхніх коханнях, боротьбі, зраді, вірності та смерті. О. Янчук переконливо показав, як важливий і просвітницький момент історії має потенціал до засвоєння масовою публікою. Тут, наче в бойовику – є «свої» хороші хлопці, а є – «чужі», але все опосередковано історією, яка, на рідкість здатна ускладнювати. Цей фільм змушує замислитися, можливо, війна все ще продовжується з тих пір, можливо нашому поколінню час її завершити?! 

Протести проти комерціоналізації освіти: міліція не з народом

23 вересня біля Михайлівського собору, молодь із різних міст України зібралася, щоб висловити своє  «ні» комерціоналізації вищої освіти і політиці Дмитра Табачника загалом. На площі можна було побачити як хлопців і дівчат у вишитих сорочках, так і молодих людей із кольоровими ірокезами та плакатами на кшталт: «Против власти и капитала». На зібранні були присутні представники різноманітних студентських профспілок і громадських організацій: «Пряма дія»,  «Відсічі», «Інституту республіки»,  «Української гельсінської спілки», «Антифашистської дії», та інших молодіжних об’єднань. Прагнення захистити свої права консолідувало молодь навіть із полярно протилежних політичних таборів.

«Сьогодні відбувається другий день студентського форуму який називається «Інший бік освіти». Обговорюються питання спротиву комерціоналізації освіти, проекту закону «Про вищу освіту», який Табачник запропонував. Його не прийняли після студентських протестів, тому що студенти не дають можливості  насправді його прийняти. Але міліція,  вчора і сьогодні перешкоджає  проведенню мітингу. Молодь зібралася з різних міст України. Вчора приїжджали тут з інших країн: із Білорусії,  із Грузії були студенти, були викладачі з Сполучених Штатів Америки. Відмінили після студентських протестів постанову кабміну про платні послуги в університетах. Сьогодні закон про вищу освіту, який Табачник хотів приймати у травні цього року відкладений у довгий ящик» - зазначив відомий правозахисник Володимир Чемерис

«Закон «Про вищу освіту» прийнятий не буде: ми домоглися, щоб скасували дві постанови, примусили відкликати три законопроекти «про вищу освіту», ми блокували погоджувальне засідання Верховної Ради. Зараз відбувається Форум міністрів освітнього простору Ради Європи. Для когось це є приводом для порушення прав на мирні  збори громадян» - поділився своїм баченням доцільності протестів проти дій міністерства студент-активіст із Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Але, нібито у зв’язку із роботою Форуму міністрів освітнього простору Ради Європи, міліція відмовилася  пускати мітингувальників далі Михайлівського Золотоверхого собору. Організатори акції протесту прийняли рішення йти через вулицю Трьохсвятительську, але їм на перешкоді став кордон міліції. У відповідь студенти влаштували сидячий протест вигукуючи гасла: «Ви нам корупцію – ми вам революцію!», «Свобода! Рівність! Студентська солідарність!»

Раптово несподівано для всіх присутніх, кілька молодиків, імовірно, з Антифа, організували провокацію, вчинивши напад на беркутівців. Останні відреагували миттєво,оточивши частину мітингувальників у непроривне коло, випускаючи з нього лише журналістів. До облоги міліціянтів потрапили і організатори мітингу – громадський діяч та правозахисник Володимир  Чемерис та студент-активіст Михайло Каменєв. Міліціонери не давали жодних коментарів щодо своїх дій.

Завдяки сприянню народних депутатів Володимира Арєва, Олесі Оробець та Андрія Парубія, беркутівці таки погодилися пропустити мітингуючи студентів до Хрещатику.

                                                                                                      Ірина Сатарова

Стефан Романів: «…якщо ми йдемо по лінії громадських рухів, тоді молодь в цьому є ключова»

Стефан Романів
Стефан Романів

Стефан Романів – генеральний секретар Світового Конгресу Українців – багато подорожує, розглядаючи та вивчаючи життя українців як в Україні, так і в цілому світі. Нещодавно він виступав на черговому засіданні Дискусійного клубу в Молодому Народному Русі, де вдалося буквально на «вільному леті» перехопити відомого громадського діяча та поспілкуватися з ним.  

 

Останнім часом Ви багато подорожуєте, які Ваші враження від української ситуації?

 

            Українська ситуація вона є цікава, тому, що є великі побоювання відносно демократії, великі побоювання відносно того куди Україна сьогодні йде пошукування сторін і шляхів у подоланні цих проблем, що є сьогодні. З тих подорожей я щойно повернувся зі Сходу, треба сказати що там є дуже  патріотична громада в тих місцях де я був. І вони розповідали про ті труднощі, які вони мають. Сьогодні я мав кілька зустрічей з людьми, які детально оповідали, як вони тиснуть і яка є реальність в Україні. Це є великі побоювання, але найважливіше – це шукати альтернативи.  

  

Як керівник Світового конгресу українців, як би Ви могли оцінити наскільки є ефективною внутрішня структура цієї організації?

 

            Я думаю, що Світовий Конгрес Українців, останніми роками перейшов у певну стадію трансформації, оскільки треба діяти відповідно до подій дня. Ми запровадили ще за попереднього Президента України меморандуми про співпрацю з Україною, щоби ми визначили де ми можемо співпрацювати, як ми можемо співпрацювати, я думаю, що це дало нам тоді можливість мати відповідні контакти в Україні, не щоб приїхати, поспілкуватися та поїхати, а мати реальні зв’язки, які б до чогось довели. Такі приклади є, Голодомор – ми спільно в цьому багато чого зробили, почали по лінії української мови, культури, Україна-Європа, НАТО, то є такі стратегічні позиції, які ми обстоюємо і з якими працюємо. Також Конгрес має одинадцять комісій, які мають свої завдання, наприклад, комісія поборювання торгівлі жінками, велика справа, наприклад, питання освіти, щоб діти в діаспорі могли ефективно вивчати українську мову. Я думаю, така трансформація прийшла в тому, що Світовий Конгрес стратегічно тепер планує свої акції.

…………………………………………………………………………………..

В Австралії Ви тривалий час займалися питаннями мультикультуралізму. Практика мультикультуралізму на Заході ще не вичерпала себе? Вона актуальна сьогодні?

 

            Вона дуже актуальна. Я сам з Австралії і можу гордитися тим, що в Австралії є політика вдала й вона дає можливість, в першій мірі це добрі моделі для України – поясню чому – по-перше, коли хтось хоче вчитися чи жити в Австралії, необхідне визнання, що державною мовою є англійська. По-друге, потрібні свідчення, що я готовий допомогти Австралії. З іншої сторони вас запитують: ваше походження, ваша мова, яка ваша культура? Ви нам дуже потрібні, а тому ми вас будемо підтримувати, щоби ви зберігали і свою мову, культуру, для цього, щоб ви могли як етнічна спільнота працювати, аналогічно, щоб ви могли поширити загальне знання австралійців про світ. Ми там шукаємо спільні розв’язки до питань, коли вони виринають на державному рівні. Наприклад, Комісію, яку я очолював, по багатокултурності, її роль була пропагувати багатокультурність у ширшому розумінні, аби урядове міністерство також відповідно реагувало, що Австралія є багатокультурна країна, разом з тим, щоб вони мали можливість погоджувати спільні справи.      

 

Тим не менше, перед молодими українцями діаспори гостро стоїть проблема збереження власної ідентичності, протистояння асиміляції в мультикультурних суспільствах? Які засоби спротиву цьому найбільш ефективні?

 

            Є асиміляція, є інтеграція. Очевидно, що є та частина, що асимілюється. Я думаю, що вона зовсім не забуває, але активної участі в житті громади не приймає. Але з іншої сторони є ті, які змагаються аби зберегти своє українство. Колись були інші практики – ти кудись записався, ти мав бути членом, кудись ходити, щось робити, а сьогодні діяльність в більшості базується на проектах. Є певні проекти, молодь в них намагається втручатися, наприклад, наша дочка очолює Комітет по відзначенню двадцятої річниці незалежності України в Мельбурні. У центрі міста, де було біля трьох-чотирьох тисяч людей, близько половини тих людей – не українці. Але навіть ті українці, що прийшли – це багато з тих, хто вже відчужилися, але прийшли. Адже то є в місці, публічному місці, - там є все, і вареники і культура й інші речі. Тому, слід пам’ятати, що не всі цікавляться політикою, тому, якщо в українській громаді є можливості молоді розвивати спорт, займатися культурою, або іншими їхніми зацікавленнями, - то це їх і тримає при цій спільноті.

 

Ви свого часу досить обережно оцінили виступи підприємців і студентів в Україні проти деяких репресивних заходів чинної влади. Чи поділяєте Ви ту думку, що громадські ініціативи в сучасній Україні вкрай слабкі? 

 

            Їх треба дійсно підсилювати. Є багато частин суспільства, які щось думають і чимось незадоволені, але якось не спілкуються, або кожен хоче бути першим. І взялися шукати партнерства в різних людей, наприклад, ми зустрічалися з шахтарями й представниками незалежних профспілок, - здається, що то має спільного з тим, що ви робите?! Але, то люди, що стоять на дуже низьких позиціях. Ми маємо дуже добрі зв’язки, скажімо, з бджолярами. Знову, що вони мають до діла?! Але з кожним ми тримаємо зв'язок по державницькому спрямуванні. Ваша організація – думаємо про державницькі позиції, студентство думає про державницькі позиції, підприємці. Ось це все зводити разом, тоді громадський рух починає мати певний фокус чого бракує сьогодні. Всі щось хочуть, але не знають, що вони хочуть. А зібрати громадський рух – це надати їм певну мету. Сьогодні не треба здобувати державну самостійність, сьогодні треба її скріпити. Але б я додав більш позитивні до цього позиції – треба змагатися за сили, багатства й простору для Української Держави, тобто ми маємо мету ту, яка вона є, це ті речі, які діються головно по лінії демократії, боротьбі з корупцією. І разом з тим ми повинні дати нашим студентам можливість, щоб вони розвивалися, ми повинні надати тим, хто не говорить українською мовою (бо державною мовою є українська мова й тут не може бути розмов про інші державні мови), ми повинні дати їм можливість українську вивчити. І, якщо ми йдемо по лінії громадських рухів, тоді молодь в цьому є ключова, бо молодь вона амбітна, вона бачить речі інакше, що можливо їх не бачать в тій самій площині.

 

Розмову вів Володимир Шелухін.

Фото: Івана Юрчика.

Показ фільму Івана Канівця "Тризуб Нептуна" у Молодому Народному Русі

Режисер фільму Іван Канівець (фото Іван Юрчик)
Режисер фільму Іван Канівець (фото Іван Юрчик)

8 вересня у Молодому Народному Русі відбулося відновлення, після літніх канікул, зустрічей у кіноклубі. Молодь зібралася на перегляд історико-документальної стрічки «Тризуб Нептуна»  - дипломної роботи молодого українського режисера Івана Канівця. Сюжет обертається довкола подій зі створення та становлення військово-морських сил УНР часів Визвольної революції 1917-1921 р. р.. Зібраний для стрічки великий обсяг історичних матеріалів дав підстави для спростування міфу про нібито споконвічну російськість  Чорноморського флоту. Як свідчить статистика, 70% матросів за походженням були українцями, саме тому, на початку національно-визвольних змагань постала потреба в його українізації. У цей бурхливий період на лінкорах «Катерина Велика», «Воля» та «Георгій Побідоносець» піднімалися жовто-блакитні національні стяги, а моряки-чорноморці неодноразово проявили відданість батьківщині, захищаючи її від більшовицької навали. Незважаючи на політичну нестабільність та розгубленість правлячої еліти в Україні того часу, вояки флоту, зробили все від них залежне для постання власного українського флоту.

Після показу «Тризуба Нептуна», учасники зустрічі включилися до цікавого обговорення проблем та особливостей становлення сучасного вітчизняного кінематографу, з режисером Іваном Канівцем. У рамках дискусії, режисер поділився своїми думками відносно шляхів розвитку українського кіномистецтва. І. Канівець прагнув створити фільм, який би б не дав забути українцям про героїзм їх предків, реалізуючи свій задум суто на ентузіазмі без необхідної фінансової підтримки. Незабаром має вийти нова стрічка І. Канівця – «Українська революція».

Степан Процюк: «Тих, хто не має власного стилю, письменниками не вважаю»

Степан Процюк
Степан Процюк

 

 

В. Ш.: Хотілося б почати із наклеювання ярликів J. Ви «розгортали» свій літературний дебют у добу літугруповань, коли починалося те, що називають постмодернізмом в сучасній українській літературі. Зрештою, Франківськ – батьківщина «станіславського феномену», але про Вашу творчість деякі критики говорять як про окремий «третій шлях», хоча, здається, що в кількості цих шляхів можна заплутатися? Де тут знаходиться Степан Процюк? І взагалі, в цій мережі, де знаходиться сучасна література?  

 

…С.П.: Починаю тоді із ухилення від ярликів. Що таке постмодернізм? Думаю, що достеменно цього не знає ніхто, навіть найкрутіший критик. Загалом, чимало людей чомусь люблять вдавати із себе розумніших, ніж вони є насправді. Тоді виходить кумедно… Я колись теж так робив, а потім відкинув цю маску.

Де знаходиться сучасна література? Не знаю. Може, на Альфа-Центаврі… Де знаходиться Степан Процюк? У пошуках.  

Щодо мого так званого третього шляху, то, напевне, це твердження близьке до моїх літературних реалій.

Мене завжди цікавила лише екзистенційна література і екзистенційне мистецтво. Відтак завжди були байдужі як карнавально-постмодерні, так і постнародницькі відгалуження в літературі як 90-их років, так і пізнішій. Я – індивідуаліст, незважаючи на всілякі угруповання, до яких я належав.

 

Коли мова йде про окреслення цих стилів, груп, течій – чи має це займати письменника? Ця ідентифікація має змістовний вплив на творчість чи лише є «соціальною» необхідністю приналежності до «чогось» розкрученого, актуального і т.п.?

 

Мені подобається чиєсь твердження про маразм будь-яких класифікацій… Це – як гербарій метеликів. Він потрібен літературознавцям та історикам літератури для зручності і комфорту. Я би не хотів думати над тим, чи має це хвилювати мене або моїх колег. Іноді самому доводиться вдаватися до класифікацій, але я розумів ще із юності, що нема нічого нестабільнішого, ніж нашвидкуруч склепані, в епоху перемін, мистецькі ієрархії та іконостаси, утворені ремісниками і майстрами теж, але впереміш, із багатьма випадковостями і безсистемно. Всякі класифікації змінні.

 

Ви стали одним із стержнів літературного угрупування «Нової дегенерації». Як відбулося це об’єдання? Своєрідний «клуб за інтересами»? Необхідність обєднання з метою публічного представлення творчості?

Як це відбулося, Володю? Ви вже мені вибачте, але про це багато свого часу говорилося і писалося в літературних виданнях…

Скажу так, із претензією на афористичність – все, що має зустрітися – зустрічається. Випадковостей, напевно, немає. За кожною випадковістю заховане втомлене лице пані Доцільності. Тоді було надто багато реготу – і мусило постати угрупування із строгими, драматичними інтонаціями, як-от «Нова дегенерація». Ще Євген Маланюк зауважив, що українці мають дуже мало вродженого відчуття трагічного. Додам, що трагічні чи принаймні екзистенційні теми характерні для розвинутих, навіть втомлених культур.

Напевне, і наша культура вже такою стає, як гадаєте?(посміхається)

 

Назва групи – своєрідний парафраз чи ремінісценція до назви семенківського обєднання часів Розстріляного Відродження? Коли Ви познайомилися зі зразками раннього українського модернізму? Чи був він впливовий для Вашого становлення?

 

…Нехай буде ремінісценція… У цій назві ми тоді несвідомо вмістили і трагізм українського депресивного часу, і наші юнацькі піджартовування із соцреалістичним пафосом означень…На мене завжди впливали, не буду оригінальним, талановиті твори талановитих письменників. А як ставитися до їхніх визначень, вже казав.

Загалом письменнику надто багато читати також шкідливо. Бо завжди існує певний ризик потрапити під паралітичний вплив чийогось харизматичного стилю.

 

Деякі критики вважають, що перехід автора від поезії до прози – свідчення своєрідної еволюції від емотивного до рефлексивного начала в літературі? Як цей злам відбувся у Вас? Адже зараз Ви пишете переважно прозу та есеїстику?

 

……Про це я написав цілий роман – «Жертвопринесення». Знаєте, є така чудова строфа Миколи Холодного – «поети вмирають в душі, а потім в лікарні вмирають»… У молодості ми погано усвідомлюємо вичерпність наших душевних та емоційних сил…

Спочатку, після того, як я покинув писати вірші, у мене був навіть період поетоненависництва. Бо те, що найдужче любимо, при певних обставинах можемо найбільше зненавидіти. Ненависть – це розчарована і травмована любов.

 

Якщо дивитися диференційовано на літературу, що більший інтерес у Вас викликає: проза, поезія, драматургія? Що Ви більше читаєте?

 

…Зараз я читаю все. Звісно, найбільше професійного інтересу, такого, знаєте, трішки «прижмуреного» погляду слідопита, до прози та есеїстики.

Маю улюблених письменників, зокрема, Джона Фаулза, Германа Гессе, Ельфріду Єлінек, Джона Кутзее, Мішеля Уельбека. Звісно, що всі вони різні.

Гессе в окремих аспектах є майже моїм кумиром, хоча я не схильний до фетишизації. Особливо його «Степовий вовк», «Сідтрартха», «Нарцис і Гольдмунд», «Деміан». Цікаво, що його культову «Гру в бісер» мені було важко сприйняти. А полюбити її я так і не зміг……………………………………………………………………………………………………….

 

Існує думка, що сучасна українська поезія вийшла зі своєрідного андеґраунду, проте заплатила за це власною масовізацією: виступи під бубон чи гітару на великі аудиторії, ось, наприклад, Остап Сливинський вважає, що зараз вкрай мало українських поетів орієнтуються на індивіда, як традиційно орієнтується поезія? Тепер її реципієнтом є фестивальна маса? Якість поезії 2000-х якось змінилася у порівнянні з 90-ими?

 

……Володю, «я вам не скажу про всю Одессу». Як ви вже зрозуміли, я небагато читаю поезії. Але, за словами Сенеки, коли ти подобаєшся масам, то із тобою щось негаразд.

Зараз взагалі час, коли під ноги володарям великих корпорацій падають навіть цілі країни, вже не кажучи про прагматичне мистецтво, яке хоче трошечки «зрубати бабла».

Психоз споживацтва у всезагальній імперії оргій і насолод розквітає чарівною отруйною папороттю…Фестивальні маси, слеми, бажання подобатися всім – це те, від чого я завжди намагався і намагаюся триматися якомога далі.

 

А як щодо прози?

Мене не надто цікавить так званий карнавальний напрям чи попсова полиця сучасної української прози. То ж знову кажу, що мій погляд буде вузьким. Але і не претендую на гігантоманію…

Найбільше мене приваблює проза, і не лише українська, екзистенційного спрямування. Тобто ті твори, де йдеться про ситуацію вибору між двома рівноцінними правдами, тема страждання, болю існування, смерті, пошуку прийнятних для особистості компромісів між соціумом і собою і т. д.

 

Як зараз розгортається Ваш проект «Інша література»? Молоді автори Вас радують?

            Проект «Інша література», добряче трансформувавшись в іншу сторону від первісного задуму, здається, нещодавно припинив своє існування. Принаймні, поки що. Але я до нього вже не мав стосунку останніми роками.

            Мене не можуть радувати чи засмучувати молоді автори, бо я не їхній вихователь і не вирощувач талантів у пробірці. Швидше маю іноді зацікавлений, іноді холоднуватий погляд, мовляв, побачимо, що з тебе вийде(посміхається).

            Для мене немало значать особисті стосунки і особиста прихильність людини до того, чим я займаюся. Можливо, тому, що я раніше чимало натерпівся етичної глухоти, безнадійної байдужості та плебейських кпинів.

           Останнім часом мені сподобалися нові оповідання Уляни Глібчук та Тетяни Мельник, роман Романа Черковського «Таксист», вірші Василя Карп′юка. Переконаний, що це талановиті твори. Також переконаний, що є чимало талановитого, що я не читав, бо неможливо обхопити неохопне…

 

В одному зі своїх інтерв’ю, Ви відзначили, що серед іншого, Вас «цікавить можливість мови», зокрема, подолання власного стилю. Як у Вас це відбувається? І взагалі як би це могло відбуватися? Вам близька парадоксальна думка, що мова – ворог автора?

 

…Здається, я там говорив про кайдани власного стилю, тугу за свободою від його неписаних законів..…Письменник – це стиль. Тих, хто не має власного стилю, письменниками не вважаю. Але навіть майстрам слід час від часу боротися супроти, так би мовити, тягарів автостилістики.

Мова, як і кохання, як і все на світі, може також бути ворогом. Вона може затопити метафізичний авторський простір своїм некерованим хаосом, може помститися збаналізованими значеннями своїх, трохи зношених. слів…Мову, якою послуговується автор, треба постійно задобрювати, як задобрюють стихії шамани чи мольфари.

 

Для видавництва «Грані-Т», Ви підготували життєписи відомих людей: психолога й філософа Карла Густава Юнга, письменника Василя Стефаника, письменниці Ніки Турбіної, письменника Архипа Тесленка. На перший погляд, досить різнорідний підбір. Що їх єднає? Чому саме вони?

 

……А ще Володимира Винниченка. Це не життєписи, а короткі оповідання для дітей із серії «Життя видатних дітей».

Що їх єднає? На перший погляд, нічого. Кожен письменник, який написав книжку для цього проекту, вибирав «персонажів» сам.. Про Винниченка і Стефаника я написав романи(це близькі мені психотипом люди і письменники, кожен по-своєму) . Тесленко близький мені своєю прихованою ранимістю і тонкошкірістю. Про Юнга я багато думав і чимало читав його спадщини, адже багато років цікавлюся психоаналізом.. У дитинстві дехто називав мене вундеркіндом… я знав напам′ять у два роки сорок імен прізвищ і по-батькові письменників…рано почав заїкатися…потім це пройшло… Ніка Турбінва зацікавила мене своєю дитячою славою і відтак трагічною долею.

 

Про окремих митців, Ви пишете цілі романи – про В. Стефаника «Троянда ритуального болю». Наскільки мені відомо, нещодавно Ви мали подати видавцю рукопис роману про В. Винниченка? Яка ідея всієї цієї серії, так би мовити «методологія» опису?

 

…Так, я нещодавно подав видавцю рукопис роман «Сім кроків місії». Василь Теремко – не лише видавець чи директор видавництва «Академія». Він є автором підручників про книжкову справу і дуже цікавою особистістю загалом. Це серія «Автографи часу», де раніше виходили два біографічні романи – Врублевської про Кобилянську і Горака про Франка.. Мої колеги пишуть ще кілька біографічних романів. Не називаю прізвищ, бо ці романи ще треба закінчити( посміхається). Я ж цими двома творами зробив експеримент, спробувавши працювати у жанрі психобіографії..

«Методологія» опису, Володю, така, що я пишу передовсім про історію душі. В українській літературі таких романів практично ще не було, за словами критиків, після виходу «Троянди ритуального болю» про Стефаника. Я пишу про письменників, які мені близькі. Василь Теремко спокушав писати ще третій роман, але побачимо, чи віднайду я людину, психіка якої резонувала би із моєю, як, Стефаника і Винниченка, лише у кожного по-своєму…

Також у луцькому видавництві «Твердиня» Микола Мартинюк до львівського форуму видасть нову книжку моєї есеїстики «Тіні з′являються на світанку».

 

Про Володимира Винниченка часто говорять як про кепського політика, ще гіршого філософа та дуже доброго письменника? Яка була Ваша установка відносно цієї особи при написанні твору? І взагалі, кілька слів, що представлятиме найсвіжіший роман С. Процюка?

            У мене нема установок., а є логіка написання і логіка розуміння, яка може бути і дещо ірраціональною. Я не складаю довгі плани творів наперед. Думаю, що невдячна справа для письменника – розповідати про щойно завершені романи.

            Єдине, що можу сказати вже, це те, що деякі вчинки Винниченка шокували навіть мене, хоч чимало знаю про людину. Два рази, пишучи цей роман, я заходив у повний тупик – і лише дивом вдавалося звідти викарабкатися…. А коли недавно Винниченко мені приснився- такий красивий, розглядає альбом, запропонований мною і дещо відчужено, але схвально киває головою – то я зрозумів, що роман треба закінчувати, бо вже дописався, що герой твору починає снитися.

 

Ваше захоплення психоаналізом досить сильно відчувається у творах. Як воно прийшло до Вас?

Можна довго про це говорити, Володю. Обмежуся короткою відповіддю. Очевидно, причини ховалися ще в моєму дитинстві… специфіці виховання… ранньому логоневрозу… поглинанні книг… Потім юність… перше кохання… перші залежності… страждання…

Все це і багато іншого зумовили мій інтерес до психоаналізу, напевне, із першопоштовхом урівноважувати себе. Це не захоплення, а вивчення, осягнення, яке пройшло шлях від обожнення до розчарування, а зараз вже стало нормальним, без емоційних перекосів.

 

Те, що Ваші герої так часто перебувають у станах психічної напруги, що виглядає до певної міри гіперболізовано – це спроба щось підкреслити, на що мало звертається увага чи це просто констатація факту – невже все так сумно?

 

Це дуже цікаве запитання. Його не можна вичерпати в розмові.

Лише деякі штрихи. Колись ще Стефанику закидали, що він пише страшно. Моторошними називали картини Ієроніма Босха чи Сальвадора Далі(але по-іншому). Такий список митців із загостреним відчуттям трагічного, екзистенційних пустот чи безсенсовості є чимало.

В кожної людини є свій персональний барометр суму і радощів. Кожна гіперболізація сприймається по-різному.

Наприклад,є читачі, що із радістю читають мою прозу, є такі, що читають із напругою, є треті, а яких вона тисне і пригнічує, є четверті, яких вона лікує. Те, що одного є їжею, для іншого може бути отрутою.

 

Одна критик сформулювала приблизно таке відносно типового героя творів сучасного українського автора – пришелепуватий міський житель, який говорить сам із собою, - це я згадав у контексті Вашої заяви, що письменник не може бути поза соціальним контекстом. Причина такого стану «героя» у середовищі, що живить українського письменника – маргіналізована інтелігенція?

            Не знаю, де ця критикеса знайшла такого героя, щоб так узагальнювати. Мені нецікава така точка зору. Мені здається, що в сучасній українській прозі герой є надто різним, щоб його можна було підвести до якогось спільного знаменника.

 

 

У «Руйнуванні ляльки», Ви не змогли пройти повз феномен Майдану. Чим він є? Чим він буде для нас?

 

Роман «Руйнування ляльки» викликав певні дискусії. Даруйте певну нескромність, але боюся, що значна частина споживачів сучасної літератури, особливо її попсової складової, просто нездатні зрозуміти мене як автора у цьому романі, як би це не було мені по-людському прикро…

Про Майдан, на якому я був, у числі тих мільйонів, я пізніше писав кілька невеличких есе. …… Зараз не маю бажання зайве рефлексувати навколо однієї із найсвітліших сторінок новітньої національної історії……………………………………………………………………………………..

 

Як бути з побутом автора? Ваш Вам більше заважає працювати чи сприяє?

            Що би я не сказав про свій побут, це не матиме для мене практичного значення. Тому ліпше стоїчно промовчати, тим паче, що мені вдалося виборсатися із тенет крайньої бідності, у яких я жив, особливо у першій половині 90-их. Я ніколи не прагнув розкоші, бо, як писав Сенека, однаково, із якого кубка пити – золотого чи глиняного.

Але письменник не може бути злиденним. Якщо він кожен день думатиме, звідки взяти хліба, щоб прогодувати себе і сім′ю, він ще зможе написати короткий вірш, але прозові твори великої форми – ніколи. Проза потребує довгих самозанурень, які немислимі при злиденності.

 

Ви перечитуєте власні твори після їхнього виходу, щось перевідкриваєте в них?

 

…Тільки іноді дратуюся, що міг би змінити щось одне або друге – але вже пізно, бо книжкові сторінки непорушно, як прокрустове ложе, фіксують авторський задум…

Зрештою, є дві сторони крайнощів – із ортодоксальним пієтетом ставитися до кожного, написаного тобою, слова і безконечно змінювати власний текст, аж до невпізнанності первісного задуму. Між цими двома екстремами доводиться часто хитатися, схиляючись до постійної, при можливості, правки.…………………………………………………………………………………………

 

А, якщо навколо порад: що письменник має робити, а чого робити не має?

 

…О, це би вийшов цитатник Мао в редакції Степана Процюка( посміхається), якщо би я роздавав такі поради! У цьому випадку є надто індивідуальні реакції людей.

Важливо лише спершу, за Толстим, не писати, коли можеш не писати.

А якщо нездатен не писати, то важливо бути вірним своєму покликанню і, можливо, призначенню.

 

Розмову вів Володимир Шелухін.

Відкриття пам'ятного знаку старшинам Армії УНР з Києва.

Монумент старшинам Армії УНР
Монумент старшинам Армії УНР

28 травня поблизу церкви Ікони Божої Матері «Неопалима купина» (УПЦ КП, вул.. маршала Малиновського, 6-А), відбулося освячення пам’ятного знаку старшинам Армії Української Народної Республіки, які воювали в період Національно-визвольних змагань 1917-1921 р. р., за незалежність України й були вихідцями з Києва. Захід був організований Спілкою Української Молоді (СУМ). Група істориків використовуючи дані державних архівів, провела кропітку роботу із відновлення імен та обставин життя українських старшин-офіцерів, а всі бажаючи мали змогу долучитися до заходів вшанування. Спочатку священик місцевої церкви, отець Віктор провів панахиду за загиблими та здійснив освячення знаку, зведеного за зразком Ордену Залізного Хреста – вищої офіційної нагороди старшинам часів революції. Після цього відбулися витсупи запрошених учасників, серед них місцевий парафіяльний хор, київський хор «Гомін», відомі бандурист Ярослав Джусь та кобзар Тарас Компаніченко. Організатор акції, представник СУМ, Павло Подобєд, коротко ознайомив учасників із фактами життя людей, яким присвячений монумент. Отець Віктор, у своїй проповіді, говорячи відносно діяльності старшин, відзначив: «Це приклад Христа: Я прийшов послужити людям. Коли ми разом згадуємо мертвих, ми єднаємося. Щоб ми, згадавши їх один раз, пам’ятали їх довіку. Ці люди знайшли правильне рішення. Цей пам’ятний хрест, ознака того, що не забуде народ, така особлива властивість цієї памяті, памяті народної. Треба знищити весь народ, щоб пам'ять зникла. Але це неможливо. До поки живе хоча б один українець, він передасть цю пам'ять дітям». Молодорухівці активно долучилися до заходів із вшанування вояків.      

Богдан Горинь: "Я вважаю, що така влада заслуговує єдиного – негативної оцінки народу"

Г. Удовенко та Б. Горинь на з'їзді Руху
Г. Удовенко та Б. Горинь на з'їзді Руху

-          Пане Богдане, чи дотримується, на Вашу думку, керівництво Народного руху України принципів закладених В’ячеславом Чорноволом?


-          Я вважаю, що в ситуації, в якій опинилася Україна після смерті Чорновола,  Борис Іванович Тарасюк єдина людина, яка здатна той корабель вести надійно, впевнено і по курсу, який заповідав нам В’ячеслав Чорновіл. Сьогодні нелегкий час, багато проблем, але всім проблемам Борис Іванович Тарасюк знаходить завжди правильну оцінку і – правильне рішення. Я не знаю серед  великої багатотисячної рухівської громади на сьогоднішній день, іншої постаті з таким авторитетом і таким широким європейським поглядом на державні справи і на завдання політичної партії Народний рух України як Борис Тарасюк. Вважаю, що Народний рух має достойного лідера, який відстоює ті необхідні для народу України права на, які зараз потоптані нинішньою владою.


-           Ви є автором книжки «Окупанти без маски». Як би ви охарактеризували події, що зараз відбуваються в Україні, той шалений курс, спрямований на тотальну русифікацію, який заклав Янукович?


-          Що стосується книжки «Окупанти без маски, то основою цієї книжки є документ, написаний  колишнім МГБ для начальника тодішньої МГБ Савченка і тому, не можна вважати, що хтось є автором цієї книжки. Я був ініціатором повної публікації цього документу із необхідною короткою передмовою і деяким додатковим необхідним матеріалом. Ця книжка вже вдруге вийшла завдяки підтримці керівництва Народного Руху другим виданням – доповнена, виправлена. Там є крім доповідної записки, яка є по-суті методичною вказівкою як знищувати український національно-визвольний рух, національно-визвольне підпілля і деякі інші доповнюючи матеріали, які розкривають сутність тієї антинародної окупаційної злочинної влади, яка ставила своїм завданням, своєю метою, знищення всього українського і створення безликого, радянського, очевидно російськомовного народу. Тому, сьогоднішня влада не прислухається до голосу істориків, до болі тих сердець, які зазнали втрату родини на Західних областях України, коли їх знищували різним  способом, в тому числі і, таким провокативним способом – переодяганням у підпільників.


-          Українські історики прагнуть відновити історичну справедливість. Що повинні зробити національно-демократичні сили, аби довести на Сході та Півдні України, що українські повстанці не «бандити», чи то-пак «фашисти», а борці за  нашу незалежність?


-          Незаперечною тезою є , що світом керує інформація. До того часу, поки інформація правдива не викривлена, із відповідною ціннісною категорією не буде охоплювати всю Україну з Півдня до Півночі, із Заходу до Сходу, про те, щоб Україна була об’єднаною країною, здатною відстоювати свої принципи і сутність – не може бути й мови. Тому, завдання сьогодні усіх патріотичних сил, незалежно від їхньої спеціалізації, не залежно від того, історики це, чи вчителі, політичні партії та їх лідери - донести до свідомості широких кіл громадськості правдиві сторінки нашої історії. Якщо правда про національно-визвольний рух в Західних областях України, який поширився і на області Східної України, буде донесена до свідомості громадян, ми не будемо мати отієї інформаційної війни, яка існує зараз. Але саме викривлена історія потрібна нинішній владі і їхнім керманичам із Москви. Не викликає сумніву, що нинішня влада є по-суті маріонеткою в руках Кремля: там визначаються кадри, хто підходить до тієї політики, а хто не підходить. І тому, не дивлячись на велетенські зусилля широких кіл громадськості, зокрема – учительства, студентства, про те що необхідно зняти з посади Табачника не знаходить підтримки ні з боку прем’єр-міністра Азарова, ні з боку президента Януковича, бо нема на це дозволу Кремля. Ця влада не є самостійною владою, це є влада штучно насаджена. І я її вважаю неоокупаційною владою, тому що всі ознаки, які характерні для окупаційних режимів характерні і для нинішньої влади. Між всіма окупаційними режимами, які існували впродовж ХХ століття в Україні і нинішнім окупаційним режимом, є більше спільності ніж відмінності, хоча є і деякі відмінні риси. Загально відомо, що всі окупаційні режими починали із наведення порядку і стабільності, а закінчували широкими репресіями, тюрмами, концтаборами. А найголовніше – ставили собі завдання знищення  українськості як такої: української мови, культури, національної пам’яті, перетворюючи українських громадян на слухняних рабів, обезголовлюючи їх від провідної верстви – національної інтелігенції і їхніх проводирів, то ми приходимо до висновку, про те, що відбулося у 30-рр. на Наддніпрянській Україні, коли відкрила своє обличчя злочинна влада і на Західній Україні після поразки національно-визвольних змагань, те, що відбулося, коли принесли на танках, начебто свободу 17 вересня  радянські війська, те що було під час німецької окупації і після неї прийшла знову окупація – радянська і те, що є зараз – це все є одна сутність. Це завдання Кремля підпорядкувати собі той народ, ту територію, розширити свою імперію. Щоби цього домогтися – треба знищити українську мову, національну пам'ять, культури; і тоді народ, очевидно перетворюється у послушних рабів. Я вважаю, що така влада заслуговує єдиного – негативної оцінки народу, оскільки вона проводить антинародну, антинаціональну  антиукраїнської політику і є маріонеткою Кремля. Оскільки ця влада є неоокупаційною, наголошую неоокупаційною. Поведінка, яка є з боку Єфремова, Чечетова, Колісниченка, Лук’янова, а також політика Азарова та Табачника, їхнє погордливе ставлення до всього українського, в тому числі і до української історії та української нації, говорить, про те, що це є яскравий приклад окупаційної владної еліти.


-          Що є на, Вашу думку, засобом протидії для України та українців від цієї злочинної прокремлівської влади?


-          Це – об’єднання українських патріотичних сил. Ще Шевченко сказав, коли говорив про наші поразки: ми б все побороли, якби стали одностайними. Оцієї одностайності нам не вистачало в скрутні хвилини і не вистачає зараз. Є надія, що влада, яка повністю відкрила своє хамське обличчя українцям, нарешті змусить національно-патріотичні сили звернути свою увагу на долю України.

 

                                     Розмову вели: Ірина Сатарова та Володимир Шелухін

Пам'яті - так, тоталітаризму - ні!

Учасники акції розгорнули національний прапор
Учасники акції розгорнули національний прапор

8 травня представники Молодого Народного Руху прийняли участь в акції на Європейській та Софіївський площах, приурочений до закінчення Другої світової війни. Правда про події того часу й надалі лишається таємничею, через відсутність доступу до багатьох архівних матеріалів. Учасники заходу виступили із вшануванням перемоги над нацизмом та за ствердженян пам'яті мільйонів загиблих. Разом з тим, було оголошено про протест відносно необхідності вивішування червоних прапорів СРСР в Україні, оскільки більшовизм є кримінальною та злочинною ідеологією, що лише в силу свого ситуативного союзу із західними державами, опинився в лавах переможців, які надалі визначають формат подачі історії. Історії - брехні, роз'єднання та вбивства. Молоді люди, ветерани та жертви радянського терору виступили проти героїзації сталінізму та за правдиве висвітлення історії. Окрім того, учасники продемонстрували прапори всіх держав антигітлерівської коаліції, замість абсолютизації червоного прапору. Молодий Народний Рух приєднується до вшанування учасників війни та переконливо засуджує намагання використати трагедію, з метою реставрації та героїзації комунізму та тоталітаризму в будь-яких формах.

 

Більш детальний фоторепортаж із події, можна переглянути у Фотогалереях КМО МНР.      

Вшанування гайдамаків Холодного Яру

Отаман Василь Чучупака
Отаман Василь Чучупака

 

17 квітня молодорухівці відзначили пам'ять повстанців Холодного Яру, що на Черкащині, важливого осередку національних сил у період Української революції 1917-1921 р. р., де тривалий час успішно діяли загони легендарного отамана Василя Чучупаки, який трагічно загинув у битві з комуністами.

            Даний захід об’єднав національно-демократичні сили у прагненні боротися за інтереси української нації. Окрім того під час нього було оголошено про нагородження Василя Шкляра, автора знаменитого історичного роману «Чорний Ворон. Залишенець», народною Шевченківською премією на суму понад 250 тисяч гривень – цим великим громадянським вчинком, українська спільнота засвідчила своє вміння до дисципліни та самоорганізації у боротьбі проти корумпованої влади. Василь Шкляр подякував громаді й зазначив, що цю суму він пожертвує у разі проведення зйомок фільму за мотивами його роману, адже з такою ініціативою вже виступили деякі культурні діячі. Учасники вшанувань могли також відвідати місця героїки повстанців, зокрема знамените озеро, де вони церемоніально освячували зброю до боротьби, а також поспостерігати за реконструкцією бою між більшовиками та повстанцями отамана Чорного Ворона, здійсненої низкою вітчизняних козацьких військових клубів.  

 

Прес-центр КМО МНР. 

Онлайн-конференція зі Штаб-квартирою НАТО

Онлайн-конференція Україна (Київ)-НАТО(Брюссель)
Онлайн-конференція Україна (Київ)-НАТО(Брюссель)

 

31-го березня Молодий Народний Рух провів у Києві онлайн-конференцію із Штаб-квартирою НАТО в Брюсселі на тему: «Сучасні загрози світовій безпеці».

Представник НАТО Ґаель Мулєк, звернувся до присутніх українською (значно кращою ніж у багатьох наших урядовців) та відразу вибачився за певні похибки у вимові. Було акцентувано увагу на трьох основних питаннях: утвердженні системи колективної оборони, встановлення системи ПРО та співпрацю із Російською Федерацією. Не дивлячись на багато чинн иків, було констатовано покращення відносин із Україною, адже наша держава брала участь у майже всіх військових операціях НАТО та недавно погодилася на новіші договори стосовно боротьби з піратством, кібернетичної безпеки та систем ПРО. Ґ. Мулєк зазначив, що головним для них фактором є дотичність нашого закону до правил ООН та, звісно, визнання та розуміння суспільством. Також нагадав, що в цьому місяці обговорюватимуть питання членства України.

Перше питання поставив Олексій Захарченко, Секретар з міжнародних питань МНР, та поцікавився яка думка в Брюсселі до України через її так звану позаблоковість. Відповідаючи, представник НАТО досить обережно пояснив, що Україна не повинна триматися між Росією та Альянсом. Їх також здивувало, що саме Україна змінила своє ставлення до питання щодо вступу, а не навпаки.

Далі слово попросив генерал Петро Процик, незалежний військовий експерт, зазначивши про те, що пріоритетом для Народного Руху зажди було набуття членства в НАТО. Та попросив врахувати те, що товариство яке зібралося - не є від офіційної влади, а це люди яких цікавить все більше захист своєї держави.
 
Іван Крулько, Голова Молодого Народного Руху, який обґрунтував абсурдність визначення України, як позаблокової державиу звя'зку із дискусіями  щодо євроінтеграції. Він зазначив: «Я вважаю…, що без НАТО ми не будемо у Євросоюзі». Та звернув увагу на те, що позаблоковість та нейтралітет – зовсім різні поняття, адже нейтралітет може бути в України тільки тоді, коли Україна не матиме чужих військових баз на своїй території (База Чорноморського флоту РФ у Севастополі). Також ствердив, про те, що не достатньо оголосити себе нейтральною державою не означає нею бути у очах світової громадськості.

Далі прозвучало актуальне питання – Лівійська ситуація. Відповідаючи, представник НАТО досить конкретизовано пояснив, що Альянс повністю командує операцією та назвав причини необхідності таких дій. Основною виявилася підтримка регіональних держав та повстанців.

Окремі питання були досить гострими. Стосувалися вони, зокрема Чечні, де ситуація була досить схожою на лівійську на початку 90-х, але чомусь НАТО не підтримало повстанців… Утримався від пояснення причин Ґ. Мулєк і при обговоренні теми провалу ухвали Плану щодо членства для України з боку Франції та Німеччини.


 Після завершення онлайн-конференції виступив генерал Вадим Гречанінов, Голова Атлантичної Ради України, звернувшись до історії співпраці України та Альянсу.

 

Вечір пам’яті Вячеслава Чорновола викликав захват у молодих патріотів

Екскурсія у кабінеті-музеї Вячеслава Чорновола
Екскурсія у кабінеті-музеї Вячеслава Чорновола

24-го березня у приміщенні Народного Руху відбувся Вечір пам’яті Вячеслава Чорновола  - Героя України, видатного політичного діяча, дисидента, журналіста, одного із засновників та лідера Народного Руху України, присвячений дню трагічної загибелі Вячеслава Максимовича.
На початку вечора рідна сестра Вячеслава Максимовича Валентина Максимівна провела невеличку, але дуже цікаву та захопливу екскурсію в кабінеті-музеї В. Чорновола, під час якої розповість про молоді роки, навчання, часи заслання Вячеслава Максимовича, продемонструє архівні фото та унікальні друковані матеріали. 
Після екскурсії відбулася дискусія, під час якої кожен охочий зміг задати свої питання людям, які йшли разом по життю із В.Чорноволом. 
На завершення вечора відбувся показ документально-художнього фільму «Той, що пробудив кам’яну державу», присвячений особистості лідера і натхненника Народного Руху.

Вечір був дуже емоційним та хвилюючим, кожне слово Вячеслава Максимовича ніби викарбовувались у свідомості молодих патріотів...

“Якби мене запитали, чи жалкую я про те, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи... І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив. 
  Часи змінюються, інколи залишаєшся майже один. У мене таке було. Але все одно вірю, що чиню правильно. Не будемо говорити високі слова про ідею, відповідальність тощо. Ти вирішив, що так, а не інакше потрібно діяти. Віриш у свою дорогу? Іди й не звертай!..." (Вячеслав Чорновіл)

Лідер гурту "Тінь Сонця" виступив для патріотичної молоді

Акустичний концерт Сергія Василюка, лідера гурту "Тінь Сонця", що відбувся учора у приміщенні Народного Руху України, був, як завжди, зворушливим та просто чудовим! Співак виконав два десятки своїх композицій, які зворушили та змусили задуматися молодих патріотів.

Концерт був організований Молодим Народним Рухом та Молодіжним Націоналістичним Конгресом до Дня перепоховання героїв битви під Крутами.

У паузах Сергій Василюк охоче відповідав на запитання молоді про історію України початку ХХ століття, свою діяльність, розвиток української культури та ін.

По завершенні концерту Сергій повідомив, що 2 квітня 2011 року "Тінь Сонця" презентує довгоочікуваний альбом під назвою "Танець Серця". Концерт відбудеться в приміщенні КМЦ Києво-Могилянської Академії. Початок о 18:30. Тож запрошуємо усіх бажаючих!

Молодорухівці вшанували героїв Крут

Стенд Виставки
Стенд Виставки

До 93- ї річниці перепоховання юнаків, які захищали Українську Народну Республіку від вторгнення більшовицьких окупаційних військ, Молодий Народний Рух прийняв активну участь в організації серії комплексних заходів по вшануванню героїв. Серед них – дводенна виставка, з якою ще сьогодні всі охочі могли ознайомитися в приміщенні Молодого Народного Руху. Стенди сформовані з фотоматеріалів Форуму державницької інтелігенції, колекцій Ярослава Гавриліва та Олени Білозерської, видання "Меморіал пам'яті Героїв Крут" (макетування – родини Надтоків), оповідали як про сам бій, так і про різні етапи Української національно-визвольної революції 1917-1921 р. р.. (діяльність органів державної влади, українське військо та пресу того часу, повідомлення та спогади сучасників про сам бій).

 

Надзвичайно рідкісна та цікаві матеріали не могли залишити байдужими відвідувачів, зокрема фото молодих, загиблих учасників бою та їхніх сімей.

 

Одне питання – таке просте й водночас із зовсім неочевидною відповіддю: що змусило піти цих хлопців на майже неминучу смерть?! Відповідь на нього маємо ми дати кожен собі й всі разом.          

У Молодому Народному Русі презентували книгу про бій під Крутами

Видання "Крути"
Видання "Крути"

18 березня у конференц-залі Народного Руху України відбулася презентація книги, виданої видавництвом "Просвіта" за впорядкування Ярослава Гавриліва "Крути". Організаторами виступили ВГО "Молодий Народний Рух", ВГО "Молодіжний Націоналістичний Конгрес" та ГО "Герої Крут". Вона представляє собою широку палітру дібраних матеріалів присвячених Героям Крут і тим трагічним подіям 1918 р.

 

Велике за обсягом і ґрунтовне видання, намагається подати не лише фактаж, пов'язаний Крутівською битвою, але й індивідуальне мистецьке сприйняття того що сталося. Зрештою, саме це робить історію актуальною.

 

Бажаючи придбати книгу, можуть зробити це, зокрема на продажі-виставці у МНР. Видання буде цікаве для істориків, митців та людей які просто цікавляться тими подіями.   

Молодорухівці вшанували жертв Куренівської катастрофи

Молодорухівці під час заходу
Молодорухівці під час заходу

13 березня 2011 року в Києві був проведений захід, присвячений вшануванню жертв Куренівської катастрофи, яка відбулася 13 березня 1961 року і, за офіційними даними, забрала життя близько 150 киян.  Зараз точну кількість жертв катастрофи встановити практично неможливо; за оцінками київського історика Олександра Анісімова, це приблизно 1,5 тис. чол.

            У Бабиному Яру біля Памятного Хреста була проведена панахида на вшанування жертв Куренівської трагедії, а також всіх загиблих у Бабиному Яру, яку відслужили священики УПЦ КП (о. Павло) та УГКЦ (о. Василь).

           Організатором акції виступила громадська ініціатива з вшанування жертв Куренівської трагедії, сформована Олександром і Анною Куцяк. До участі в організації заходу також долучилися ГО «Організація Українських Націоналістів», ГО «Покоління Майдану» та громадські діячі.

            Акцію відвідали близько 50 чоловік. Серед присутніх були і члени ВГО «Молодий Народний Рух».

            Захід розпочався вступним словом ведучого пана Олександра. Після його промови  відбулася панахида, по закінченні якої священики виступили із промовами. Можливість висловитися була надана всім бажаючим.

           Організатори подякували всім, хто долучився до акції, і висловили надію, що інформація про Куренівську трагедію набере більш масштабних обсягів і не залишить людей байдужими.

Молодий Народний Рух запрошує на перегляд фільму "Нескорений"

Роман Шухевич: кадр із фільму "Нескорений"
Роман Шухевич: кадр із фільму "Нескорений"

Шановні друзі, Молодий Народний Рух запрошує вас переглянути фільм «Нескорений» про легендарного командира УПА Романа Шухевича (Тараса Чукринки)

          Після фільму відбудеться цікава дискусія про діяльність Організації Українських Націоналістів, Української Повстанської Армії та діяльності Романа Шухевича зокрема.

Захід відбудеться у четвер,10-го березня о 18:00, за адресою вул. Гончара, 33 (конференц-зал). Вхід вільний!

Організатор: ВГО «Молодий Народний Рух»

Сюжет: 1950 рік. З кінцем Другої світової війни ведеться нерівна на теренах Західної України боротьба на два фронти: спочатку протии німецьких окупантів, а потім -- проти більшовицької навали. У Карпатах продовжують збройну боротьбу знесилені, знекровлені, але нескорені духом збройні частини та невеликі боївки Української повстанської армії, здавна могутньої, добре організованої та вишколеної армії.

На чолі армії видатний Командир, легендарний генерал-хорунжий Роман Шухевич, знаний серед воїнів УПА як Тарас Чупринка. Саме долю цього командира покладено в гостросюжетну й динамічну основу фільму "Нескорений": це реальна спроба художніми засобами донести до глядача правду про події воєнного та повоєнного часу на Західній України.

Для участі у заході потрібно надіслати підтвердження на адресу o.zakharchenko@mnr.org.ua де вказати ПІБ, місце навчання/роботи та телефон.

Детальніша інформація на нашому сайті http://mnrkyiv.jimdo.com та за телефоном 0961296441 (Сергій Воронов)

Шевченківські дні в Україні

Тарас Шевченко
Тарас Шевченко

  Шановні молодорухівці та прихильники МНР, повідомляю вас, що 9-го березня о 18:00 у Парку Т.Г. Шевченка відбудеться Народне віче пам'яті Т. Шевченка!

У віче візьмуть участь усі опозиційні сили, відомі політики та громадські діячі, серед яких Ю. Тимошенко, Б. Тарасюк, Л. Лук'яненко, Д. Павличко та інші.
  Молодий Народний Рух вважає за обов'язок взяти участь у народному віче!
  Ми збираємось о 17:10 на виході зі ст. м. Золоті Ворота! О 17:20 колоною виходимо до місця віче! Дуже просимо всіх прийти - це наш обов'язок!

Контактувати із Сергієм Митрофанським 0669862719 та 0631762670

 

Пам'ятаючи - возвеличуюсь!

Генерал-хорунжий Роман Шухевич
Генерал-хорунжий Роман Шухевич

5 березня 2011 року минув 61 рік від дня трагічної загибелі головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича. Ім'я провідника піддавалося цькуванню навіть після смерті. Говорячи сьогодні про нього - ми шануємо подвиг на честь свободи. І, якщо нам не слід зараз в'язати себе гранатами, то тільки завдяки героям рівня Романа Шухевича. 

 

Його подвиг - це не архівний матеріал - це живе свідчення і натхнення незалежно від того чи ти вояк чи письменник, політичний лідер чи лікар.  

 

Світла Пам'ять!

 

… і сидять Табачники, де Тютюнники повинні бути.

Учасники зустрічі з Богданом Горинем
Учасники зустрічі з Богданом Горинем

3 березня до Молодого Руху України завітав український політичний та громадський діяч Богдан Гóринь. Візит його пов’язаний з друком у грудні минулого року унікального документа з архівів КГБ.

Невелика книжка, не без підтексту «одягнута» у виконану у червоному кольорі обкладинку, несе сучасним українцям потужне повідомлення про небезпеки тоталітаризму, про методи, якими такого типу режими борються з небезпечними для збереження їхньої стабільності національними силами. Як зазначив Мирослав Левицький (журналіст, один з активних «співавторів»), «Окупанти без маски» - відповідь комуністам на їхні закиди про безпідставність обвинувачень. Це початок дискусії мовою документів. Все, що є на сторінках цієї книги, не враховуючи переднього та заключного слова, є історичними свідченнями архівів – нічого суб’єктивного, ніяких авторів. Дійсно, взявши до рук цю працю, ми не знайдемо в ній згадок про Богдана Гóриня чи про Мирослава Левицького, взагалі нічого, окрім «інформаційно-аналітична група Народного Руху України». Але чому? Коли під час зустрічі хтось із присутніх сформулював це питання, відповідь не змусила довго чекати: аби ще раз підкреслити об’єктивність, факт невтручання в історію. Адже, незважаючи на те, що імен журналістів, завдяки яким засекречений документ став доступним для загалу, не вказано, прізвища співробітників КГБ, які працювали над власне створенням цих таємних вказівок та розробкою методології боротьби з «національно налаштованими» силами, а грубо кажучи, з націоналістами, там є.

Богдан Гóринь, не вважаючи доцільним влаштовувати презентацію до того часу, як читачі ознайомляться з робою, надає перевагу обговоренню. Подібні зустрічі вже відбулися у Львові та Старому Самборі, планується їх проведення у містечках, з якими пов’язані матеріали, та у яких діяли підрозділи ОУН.

Про неактуальність таких дій не може бути й мови. Історію, може, вже й не вдасться змінити, але вона здатна вчити, треба лише того прагнути. Документи, розміщені у «Окупантах без маски», ще раз підтверджують, що «каральна машина не зупинялася перед жодними перепонами, вона готова була знищувати народи». Ознайомленість з ними стимулює бажання недопущення виникнення такої ситуації у наш час. Адже наші окупанти ще не зняли своїх масок…

Ксенія Малофєєнко, Прес-центр КМО МНР.

Молодорухівці взяли участь в акції "Українську музику - в ефір!"

Учасники акції та виконавці співали разом
Учасники акції та виконавці співали разом

2-го березня біля Комітетів Верховної Ради України відбулася акція-концерт для депутатів "Українську музику - в ефір!".

Митці, музиканти та небайдужі громадяни висловили свій протест проти спроб парламентарів ухвалити закон, яким скасовується обов’язкова 50% квота для української музики в теле- та радіоефірах. Молоді виконавці організували під стінами парламенту імпровізований концерт як один із методів зупинити депутатів у їхньому прагненні викинути з ефірів українську музику.

В акції взяли участь: гурт «Гуляйполе», гурт „Дельтора” (Полтава), VovaZIL'Vova, Олег Сухарєв гурт «Самі Свої», Галя Тельнюк гурт «Сестри Тельнюк», письменник Сергій Пантюк, режисер Сергій Архипчук. Участь у акції без партійних прапорів та символіки (умова організаторів) узяли і члени ВГО «Молодий Народний Рух».

"Хто востаннє чув в ефірі українську музику? Її ставлять лише вночі. Влада говорить, що від всього українського їх нудить. Але це приниження, образа, з якою треба боротися", - переконана Галя Тельнюк.

"В Україні багато талановитої творчої молоді, але їй важко буде пробитися, якщо і надалі у державі будуть прийматися такі закони", - вважає Євген Янкевич лідер гурту "Дельтора", колишній Голова Полтавської обласної організації Молодого Народного Руху.

На думку музичних фахівців наслідки поспішного прийняття проекту Закону України № 6342 про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (щодо приведення у відповідність із вимогами Європейської Конвенції про транскордонне телебачення до програмної концепції мовлення) для української музичної індустрії й культурного простору можуть бути непередбачуваними.

Молодорухівці показали в Університетах фільм про Голодомор

Голодомор - трагічна сторінка в історії України
Голодомор - трагічна сторінка в історії України

1-го березня члени ВГО «Молодий Народний Рух» організували покази фільму «Великий Голод» у Київському національному університеті будівництва і архітектури та Київському Міжнародному Університеті.

У КНУБА фільм представили Заступник Голови ВГО «Молодий Народний Рух» Сергій Воронов та Голова Київської міської організації МНР Олексій Захарченко. Перед показом фільму Сергій Воронов зробив невеличкий екскурс в історію та охоче відповів на запитання студентів. Після показу фільму молодо рухівці презентували університету книгу видавництва НРУ «Окупанти без маски».  У КиМУ фільм представила активістка київської міської організації МНР Маргарита Іванова.

Хочеться відзначити, що після перегляду фільму у молоді залишилося багато емоцій та думок з приводу геноциду українського народу.

Молодорухівці розібралися з проблемою «геройства» в Україні!

Володимир Сергійчук та Іван Крулько
Володимир Сергійчук та Іван Крулько

            24-го лютого ВГО «Молодий Народний Рух» організував історичну дискусію на тему «Хто вони, справжні Герої України?». Гостем заходу був відомий історик, академік Академії наук Вищої школи України, Голова міжнародної організації «Платформа Діалог Євразія» Володимир Сергійчук.

 На початку зустрічі Володимир Іванович коротко висловив свою думку щодо ролі героїв в історії нашої країни, формування її позитивного іміджу на міжнародній арені, питання сьогоднішньої об’єктивності державного звання «Герой України», скасування звання Героя України Степану Бандері, основних аспектів героїзму, боротьби українського народу за державну незалежність та ін. 

Після цього, молодь буквально засипала історика запитаннями в яких ішлося про доцільність надання звання героя України людям, що не жили в незалежній Україні, створення Пантеону українських героїв, різницю між поняттями «патріотизм» та «націоналізм», смільних міжнародних героїв та ін.

Молоді так сподобалася дискусія, що організатори вирішили ще раз запросити Володимира Сергійчука на історичну дискусію за кілька тижнів.

У Києві вшанували пам'ять жертв Ходжалинського геноциду

Молодь поклала квіти до пам'ятника Голодомору
Молодь поклала квіти до пам'ятника Голодомору

 

У рамках заходів, присвячених 19-й річниці Ходжалинського геноциду, що проводяться на Україну за спільною ініціативою Молодіжного форуму Організації Ісламська конференція та Об'єднання азербайджанської молоді Україна (ОАМУ), в місті Києві до Меморіального комплексу пам'яті жертв голодомору були покладені вінки, обвиті стрічкою з написом " Геноцид в Ходжали, Голодомор ".

 Активісти ОАМУ та ВГО «Молодий Народний Рух» провели марш від центральної площі Києва до Меморіального комплексу пам'яті жертв голодомору, скандуючи гасла "Кінець вірменському терору" і "Справедливість Ходжали".

 Активісти запустили в повітря 613 (кількість жертв Ходжалинського геноциду) чорних повітряних куль і закликали світове співтовариство і міжнародні організації дати правову оцінку звірствам вірмен в місті Ходжали. 

 Керівник Об'єднання азербайджанської молоді Україна Анар Тахір і заступник керівника Джавід Гусейнзаде оцінили заходи в рамках кампанії "Справедливість Ходжали", ініціатором яких є віце-президент Фонду Гейдара Алієва Лейла Алієва, як значний крок вперед на шляху до воцаріння у світі справедливості. 

 Голова Київської міської організації ВГО «Молодий Народний Рух» Олексій Захарченко, зазначивши, що в 1932-33 роках український народ зазнав геноциду, назвав також історичною несправедливістю відсутність правової оцінки з боку світової спільноти та міжнародних організацій геноциду, здійсненого вірменами щодо мирного населення міста Ходжали 19 років тому. Зазначалося, що представники МНР вважають людським обов'язком приєднання до кампанії "Справедливість Ходжали".

Заходи в рамках кампанії "Справедливість Ходжали", що проводяться на Україну, завершаться маршем протесту до представництв ООН та ОБСЄ у цій країні.

 

Молодорухівці закликають популяризувати українську мову як всередині країни, так і за кордоном

Молодорухівці біля монумента Тарасу Шевченко
Молодорухівці біля монумента Тарасу Шевченко

          21 лютого, у столичному парку ім. Тараса Шевченка ВГО «Молодий Народний Рух»провів акцію до Міжнародного Дня рідної мови. 

Після покладання квітів до пам’ятника видатному Кобзарю, учасники акції підкреслили, що найкращим засобом захисту рідної мови є постійне спілкування нею. Письменник Сергій Пантюк виступив з ініціативою створення команди, яка займалася б лише моніторингом порушень у сфері мовного законодавства і юридично-пропагандистським реагуванням на них, і прочитав свого вірша "Елегія про мапу".

Молодь тримала власноруч намальовані плакати - "Українською прикольніше!", "Поверніть українську мову в ефір!", "Спілкуйся українською, бо ти того вартий!" та інші. Найкреативнішим був плакат "Мені щастить, коли я шукаю українською" з натяком на пошук у Google.

Тим, хто читав вірші дарували книжки, зокрема, зібрання праць В’ячеслава Чорновола.

 

«Хочете боротися – знайте більше», - Олесь Доній

Народний депутат України Олесь Доній
Народний депутат України Олесь Доній

 

17 лютого на засіданні "Дискусійного клубу МНР", відбулася зустріч студентської молоді з відомим політиком та громадським діячем Олесем Донієм. Заявлена тема зустрічі – «Революція на граніті» 1990 р., за ходом дискусії значно розширилася й торкнулася проблем національних цінностей культури та сучасної політичної ситуації.

            «Я усвідомив себе українцем, - згадував про власне становлення гість, - десь у середній школі, ще навіть не знаючи української мови. Для себе вирішив піти в Університет Шевченка, бо за чутками знав, що там лишилися залишки підпілля. Ніякого підпілля я там не знайшов, але знадобилося три роки, аби знайти однодумців».

            О. Доній намагався розвіяти сумніви що стосувалися розчарування та пасивності, які охопили певні соціальні групи після здобуття Незалежності. «Наша проблема – недовершеність політичної революції, а не в тому, що вона відбулася. Нам не вистачило сил змінити владу. 1990-91 року – саме тоді, а не навіть 2004 був втрачений шанс для України… Ми, зокрема не усвідомлювали сили грошей, а саме тоді формувалася сьогоднішня еліта України – парткоми, кагебісти, різні функціонери, а пізніше до них долучився криміналітет».

            Аналізуючи такий стан речей, політик зазначив, що проблема міститься не лише в опорі з боку відживаючого режиму, але в середовищі старших союзників. Згадуючи свої студентські роки та тиск з боку університетського керівництва, О. Доній зазначив: «Для того, щоб нас не вигнали, ми мали вчитися краще, ніж інші студенти... Хочете боротися – знайте більше, - це ним було також сказано в контексті проблеми організації опозиційної діяльності, - політика – це наука, вміння домовлятися – це також наука».

            Оцінюючи методи боротьби, О. Доній зазначив, що головним є «боротьба з лінню й власною безкультурністю».

            «Якби мене запитали, що слід зробити для України, так це створити десять тисяч курсів української мови. Якби ми були при владі, то це завдання адресувалося державі, зокрема для навчання службовців… Це українокультурність… Коли ти знаєш українську мову, ти читаєш інші газети, інші книги, слухаєш іншу музику».

            Підсумовуючи, гість зустрічі зазначив: «Погано – тільки одне – лінуватися й нічого не робити. Все решта – можна робити!».

 

Володимир Шелухін, Прес-центр КМО МНР.     

Молодорухівці надавали Сталіну по голові кувалдою

Заступник Голови МНР Сергій Митрофанський
Заступник Голови МНР Сергій Митрофанський

7 лютого 2011 р., о 16:00 біля ГУ МВС у Києві почалася акція протесту проти політичних репресій - ув'язнення молодих націоналістів, звинувачених у відпилюванні голови пам"ятнику Сталіну у Запоріжжі. Ці молоді люди не просто посаджені на два місяці у СІЗО - абсолютно все, що пов"язане з цією справою, супроводжується порушенням прав людини і суцільною брехнею з боку влади.
В акції взяли участь і представники ВГО "Молодий Народний Рух". Вимоги організаторів:
1. Припинити переслідувати патріотів,
2. Звільнити всіх політв'язнів,
3. Відправити у відставку міністра МВС Могильова.

Один з лідерів "Тризубу" Андрій Тарасенко (Пилипась), який зараз відпущений на підписку (при цьому у нього відібрали всі речі, включно з обручкою і натільним хрестиком), розповів, як до хлопців по 10 днів не допускали адвокатів, як не повідомляли близьким про затримання. Він сказав також, що хлопців катують, що багато хто з них по багато днів сидить у карцері без вікон.

Кульмінацією акції стало незаконне встановлення і наступне розбиття Миколою Коханівським, Юрком Ноєвим та Заступником Голови МНР Сергієм Митрофанським "вождя всіх народів" і "кращого друга всіх міліціонерів" Йосипа Сталіна. Всередині бюст виявився порожнім.

Створено сторінку ВГО "Молодий Народний Рух" у Facebook

Ілона Довгань викликала захоплення учасників «Дискусійного клубу МНР»

Ілона Довгань розповідає про особливості роботи
Ілона Довгань розповідає про особливості роботи

Молодий Народний Рух поновив діяльність Дискусійного клубу, яка була перервана через вибори до місцевих рад, у яких молодорухівці брали активну участь, та канікули у вищих навчальних закладах. 2-го лютого відбулося чергове засідання клубу на тему «Вплив ЗМІ на політику та політики на ЗМІ». Гостем заходу була відома телеведуча та журналіст, співзасновниця Школи молодих лідерів «Покоління 2020.UA» Ілона Довгань.

Під час дискусії пані Ілона продемонструвала та проаналізувала свої інтерв’ю з найвпливовішими політиками держави, відомими письменниками та співаками, розповіла про механізми донесення інформації до глядача, прокоментувала формування рейтингів провідних телеканалів країни, повідала про основні закони журналістської роботи та охоче відповіла на запитання учасників.

Серед присутньої молоді, якої зібралося близько 50-ти чоловік, були як молодорухівці, так і активісти інших громадських організацій та студенти ВНЗ Києва, а також професійні журналісти. Молодь була вражена відкритістю та щирістю відомої журналістки.

Молодий Народний Рух планує і надалі проводити засідання дискусійного клубу, гостями якого в найближчий час стануть Олесь Доній, Єгор Соболєв, Володимир Сергійчук, Борис Тарасюк.

Усі новини з приводу проекту можна знайти на сайті Київської міської організації ВГО «Молодий Народний Рух» www.mnrkyiv.jimdo.com

Створено осередок Молодого Народного Руху в Нью-Йорку

Активна співпраця Молодого Народного Руху із українською молоддю діаспори дійшла нового етапу розвитку. 3-го лютого створено осередок Молодого Народного Руху у Нью-Йорку (США). Засновником і головою осередку став Станіслав Демочко.

Планується також створення осередків Молодого Народного Руху і в інших містах Сполучених Штатів. Молодорухівці Америки уже створили сайт, який має обєднати молодих патріотів країни в одну організацію http://mnr-usa.weebly.com.

Молодий Народний Рух посів третє місце у рейтингу найефективніших громадських організацій за підсумками 2010

Молодий Народний Рух як завжди серед найкращих
Молодий Народний Рух як завжди серед найкращих

Агентство Стратегічних Досліджень провело дослідження активності молодіжного громадського руху за підсумками 2010 року. Рейтинг було складено за трьома напрямками: «Найефективніші молодіжні громадські організації 2010 року», «Найефективніші молодіжні лідери-2010», «Найефективніші молодіжні ініціативи-2010».
Лідерів рейтингу визначали за критеріями: резонансність заходів, проведених молодіжними організаціями, практичний ефект від заходів та активність в інформаційному полі (що вже само по собі формує громадську думку). 
До уваги бралися всеукраїнські та місцеві громадські молодіжні та студентські організації та лідери молодіжних організацій і рухів.

ВГО "Молодий Народний  Рух" визнано однією з найефективніших громадських організацій за підсумками 2010 року, і він посів 3-є місце у рейтингу.

До трійки молодіжних  лідерів-2010 також потрапив і Голова ВГО "Молодий Народний Рух" Іван  Крулько.

Щиро вітаємо усіх молодорухівців та прихильників МНР із цим досягненням, оскільки це здобуток кожного із нас!

Детальнішу інформацію можна знайти за посиланням  http://sd.net.ua/2011/01/31/rejting-molodizhnix-iniciativ-2010.html

Молодорухівці посіли 3-є місце у футбольному турнірі пам’яті Героїв Крут

Команди-переможці турніру під час нагородження
Команди-переможці турніру під час нагородження

Молодіжні та студентські громадські організації взяти участь у розіграші Кубку пам’яті Героїв з міні-футболу, який відбувся 30 січня 2011 року. Цього року турнір відбувався вже вп’яте і був присвячений пам’яті  Героїв Крут.

Участь у змаганнях взяли команди ВГО «Молодіжний Націоналістичний Конгрес», ВГО «Молодий Народний Рух», ВГО «Спілка української молоді», Громадянського руху «Відсіч», Покоління Майдану, Національного Авіаційного Університету та дві команди Києво-Могилянської Академії.

Команда Київської міської організації Молодого Народного Руху, у тяжкій, але дуже цікавій боротьбі посіла 3-є місце, у півфіналі, поступившись переможцю турніру, команді Києво-Могилянської Академії. Друге ж місце посіла команда НАУ.

Подібні турніри є прекрасною можливістю не тільки для підтримання фізичної форми та пропагування здорового способу життя, але й для переосмислення та усвідомлення важливих історичних подій. Тож учасники висловлюють щиру подяку організаторам турніру - ВГО «Молодіжний Націоналістичний Конгрес».

 

«Дискусійний клуб МНР» на тему «Вплив ЗМІ на політику та політики на ЗМІ» з Ілоною Довгань

Телеведуча Ілона Довгань
Телеведуча Ілона Довгань

Шановні друзі, Молодий Народний Рух запрошує вас взяти участь у «Дискусійному клубі МНР» на тему «Вплив ЗМІ на політику та політики на ЗМІ». Гостем заходу буде відома телеведуча та журналіст, співзасновниця Школи молодих лідерів «Покоління 2020.UA» Ілона Довгань (http://2020.kiev.ua/?page_id=129) 

Під час дискусії пані Ілона продемонструє та проаналізує свої інтерв’ю з найвпливовішими політиками держави, розповість про систему донесення інформації до глядача, прокоментує діяльність провідних телеканалів, що діють на території України та відповість на запитання учасників.

Захід відбудеться у середу, 2-го лютого о 18:30, за адресою вул. Гончара, 33 (конференц-зал).

Організатори: ВГО «Молодий Народний Рух» та Молодіжне об’єднання народних дипломатів.

Нагадаємо, що це продовження серії «Дискусійних клубів МНР», у яких уже взяли участь Борис Тарасюк, Геннадій Удовенко, Володимир Огризко, Ніко Ланге, Сергій Пантюк та багато інших діячів.

Для участі у заході потрібно надіслати підтвердження на адресу o.zakharchenko@mnr.org.ua де вказати ПІБ, місце навчання/роботи та телефон.

Детальніша інформація на нашому сайті http://mnrkyiv.jimdo.com та за телефоном 0975102303 (Олексій Захарченко)

Майстер-клас про важливість маркетингу як інструменту в діяльності громадських організацій

Молодь уважно слухає розповідь професіоналів
Молодь уважно слухає розповідь професіоналів

27 cічня 2010 року пройшов майстер-клас у «Школі молодих лідерів 2020.UA» за участі чарвіних гостей Світлани Нвікової та Тетяни Бенько, партнерів консалтингової компанії Legal Marketing Solutions, що є першою в Україні консалтинговою компанією, яка спеціалізується виключно в питаннях юридичного маркетингу, зв’язків з громадськістю та розвитку бізнесу. Участь у майстер-класі узяв і Голова КМО МНР, випускник Школи Олексій  Захарченко.
В Україні практично не існує профільних компаній, які б консультували з маркетингу громадської діяльності, проте є професіонали, які володіють цими знаннями та можуть порадити як краще позиціонувати себе в громадській організації. Цього вечора, у рамках чергових зустрічей випускників Школи, одні із найкращих фахівців у своїй сфері – Тетяна та Світлана, люб’язно погодились розповіли про цікавий світ маркетингу та, розкриваючи тему виступу, – «Маркетинг громадських організацій – як правильно достукатись до серця і розуму», поділились своїм досвідом у цій сфері.
Дослідивши українські реалії соціального маркетингу, розробили цілий набір безцінних порад, які можуть допомогти молодим лідерам у розбудові громадських організацій, представниками яких вони є, та навчити використовувати грамотні та адекватні маркетингові прийоми в процесі реалізації проектів.
Цього вечора експерти провели неймовірно цікавий та пізнавальний майстер-клас, а головна порада з соціального маркетингу, яка запала в душу – займатися громадською діяльністю яскраво та з любов’ю, і тоді Ви обов’язково будете почуті та все вийде!

МНР організовує поїздку до станції Крути 29-го січня!

Щорічні заходи під Крутами збирають тисячі людей
Щорічні заходи під Крутами збирають тисячі людей

29-го січня ВГО "Молодий Народний Рух" організовує безкоштовну поїздку до станції Крути для відзначення трагічної загибелі юнаків, що боролися за незалежність України!

Бій під Кру́тами відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний-схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, — та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крутів. На похороні у Києві біля Аскольдової могили президент Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш з назвою «Пам'яті тридцяти». Десятиліттями історія бою або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Лише згодом, у 2006 році на місці бою встановлено пам'ятник i у 80-ті роковини бою монетним двором випущено в обіг пам'ятну гривню.
Виїзд учасників відбудеться о 8:00 від Центрального офісу Народного Руху України вул. Гончара 33 (м. Золоті Ворота).

Запрошуємо всіх бажаючих долучатися! Проте кількість мість обмежена! Тож потрібно якнайшвидше підтвердити свою участь на mond_org@ukr.net або за телефоном 0975102303.

Дев’яносто другу річницю Акту Злуки, молодорухівці відсвяткували на Софіївській площі

Універсал Директорії УНР до Акту Злуки
Універсал Директорії УНР до Акту Злуки

День Соборності України, молодорухівці на чолі із своїми лідерами Сергієм Митрофанським, Олексієм Захарченком та Сергієм Вороновим відсвяткували на Софіївській площі, прийнявши участь у народному віче організованому Комітетом захисту України. Святковий мітинг розпочався із богослужіння очоленого Святійшим Патріархом Руси-України Філаретом. По закінченню молебню, Патріарх говорив про важливість створення Української Помісної церкви, зазначивши: «Буде держава – буде незалежна церква. Буде незалежна церква – буде незалежна держава. Церква і держава поєднані і їх майбутнє залежить один від одного».

По закінченню полум’яної промови поета Дмитра Павличка, який також не оминув проблематики створення Помісної Церкви, нагадавши присутнім про незаконну передачу в 1686р. української церкви Московському патріархатові, відбувся виступ лідерки опозиції Юлії Тимошенко: «Незалежність – це не просто слово, це – святе місце під сонцем, де українці відчувають себе вдома. Українці – це наше ім’я. Якщо ж самі українці не будуть розмовляти українською мовою, то хто ще в світі буде розмовляти українською?… Ми зобов’язані об’єднатися один з одним, людина з людиною, задля того, якою буде ця країна в майбутньому. Немає київських, донецьких, львівських – є українці» - зазначила екс-прем’єр-міністр.

Лідер Народного Руху України Борис Тарасюк, відзначив: «Демократичний світ засуджує дії влади. Freedom House виключив Україну із вільних країн… Вони [влада – прим. ред..] забирають наші права, свободи, витісняють із майданів Києва, прагнучи відправити нас висловлювати свою незгоду на околицях столиці. Що нам заважає об’єднатися проти них? Наш розбрат. Адже, частина демократичних сил мітингує на Контрактовій площі. Чого вони не прийшли сюди? Невже б їм не вистачило Софіївського Майдану?»

Виступи в тому числі мали такі відомі політики та громадські діячі як Микола Катеринчук, Анатолій Гриценко, Ірина Фаріон, Зорян Шкіряк, Іван Заєць та інші.

 

Прес-центр КМО МНР 

Молодорухівці Києва взяли участь у Йорданських вечорницях від Тарути

МНР та друзі на "Йорданських вечорницях"
МНР та друзі на "Йорданських вечорницях"

Молодорухівці Києва взяли участь у Йорданських вечорницях у Могилянці, що були організовані <<Етно-Рок Фундацією <<ТаРУТА>>, художньою студією <<Антресоля>> та Братством бойового козацького Звичаю <<Спас>> 
Вечорниці пройшли у дуже веселій та паиріотичній атмосфері.
Цього року у програмі були передбачені: 
- ПРЕЗЕНТАЦІЯ нового музичного проекту з Поділля <<ПаРоМи>>!!!
Павло Нечитайло (Пропала Грамота, Zapaska), Роман Кріль (Очеретяний
Кіт), Микола Доляк (Подільські Сурікати)
- ПРЕЗЕНТАЦІЯ дебютного виднограю гурту <<ТаРУТА>> на пісню <<Лелека>>!!! 
- Колядування та водіння кози від фольклорного гурту <<Кросна>>!!! 
- Зимова лірика в стилі босса-нова від метра жанру співаного слова - 
Сергія Шишкіна!
- Традиційні українські танці від гурту <<ТаРУТА>>!!! 
- Майстер-класи від кращих народних майстрів України!!!

Молодорухівці скупалися на славу

У процесі купання
У процесі купання

19-го січня на Водохреще активісти Київської міської та обласної організацій ВГО "Молодий Народний Рух" за традицією скупалися у Дніпрі.

Благочестива традиція купання на Водохреще існує у всіх християнських країнах, зокрема встановилася з встановленням християнства на Русі. Віруючих не зупиняли навіть суворі морози. Вважається, що ті, хто купається у святій воді (а в ці дні вся вода благословляється Господом) можуть не бояться простуди, навпаки, купання у водохресній воді сприяє зціленню від різних недуг. Проте, священики застерігають від занурення в крижану воду без твердої віри і молитви: "Якщо людиною керує не релігійне почуття, так можна і своє здоров'я попсувати".
Після того, як священик здійснить чин освячення води (читанням відповідних молитов і триразовим зануренням хреста), охочі триразово занурюються у воду з головою. При цьому кожен хреститься і вимовляє: "в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!"

Важливо! Заходи на День Соборності України!

Шановні молодорухівці та прихильники МНР, Київська міська організація ВГО "Молодий Народний Рух" братиме активну участь у заходах до Дня Соборності України! Розклад заходів 22-го січня:

"Ланцюг злуки" на мосту Патона
10:30 - збираємось з іншими громадськими організаціями на м. Дружби Народів біля Меблевого ринку (будівля з прогнутим дахом). Потім їдемо на міст Патона.
11:00 - початок акції. Створюємо ланцюг злуки між правим і лівим берегом Дніпра. Атрибутика - національні прапори України (я візьму з офісу).

Мітинг на Софійській площі
13:30 - збираємось біля м. Золоті Ворота разом з рухівцями та молодорухівцями із інших регіонів. Формуємо колону і йдемо до Софійської площі, де об'єднуємося разом з іншими опозиційними силами. Атрибутика: прапори НРУ та МНР.

Прошу розповсюдити інформацію серед знайомих та запросити їх на акції! Нас багато, але Україна у нас одна!

Зупинимо міліцейське свавілля, яке чиниться з вказівки влади!

Акція "100 днів брехні Януковича"
Акція "100 днів брехні Януковича"

Шановні молодорухівці та прихильники МНР, зважаючи на усі події, що відбуваються в Україні та ганебні утиски патріотів з боку влади, Молодий Народний Рух відкрито виступає проти такої політики! Ми долучаємося до протестної акції 14-го січня під Адміністрацією Президента!

Збираємося 14-го січня, о 12:40 біля виходу з м. Хрещатик (на вул. Інститутську). Орієнтуватися на Сергія Воронова та Сергія Митрофансько.Прошу підтвердити свою участь на e-mail o.zakharchenko@mnr.org.ua
Контактувати щодо усіх питань з приводу акції із Сергієм Митрофанським, тел: 0669862719
Віднесіться серйозно до цього заходу! Бо сьогодні вони, завтра - Ти!

Після того, як в Запоріжжі невідомі підірвали пам'ятник Сталіну по всій Україні почались масові арешти патріотів.

Станом на 10 січня було затримано 15 людей, серед яких Андрій та Пилип Стемпіцькі, Роман Хмара, Дмитро Ярош, Андрій Тарасенко(Пилипась), Ростислав Винар, Сергій Борисенко, Василь Смерека та ще семеро патріотів.
Наразі інформація надійшла про арешт п’ятнадцяти людей, але кількість затриманих загалом ніхто назвати не може.
Підстав для арешту і звинувачення цих осіб в подіях у Запоріжжі немає, адже ніхто з них в той час там не перебував.
Крім того, під час одного із затримань хлопцям було підкинуто автоматичну зброю.
Затриманим висуваються звинувачення у тероризмі.

Молодорухівці взяли участь у акції на підтримку Юрія Луценка

Мітингувальники під Апеляційним судом
Мітингувальники під Апеляційним судом

04.01.2011 о 10:30 під приміщенням Апеляційного суду міста Києва за годину до початку судового засідання зібралося понад тисячу прихильників Юрія Луценка, які виступають проти політичних репресій в Україні. Під стіни суду прийшли не лише кияни, а й жителі Сум, Полтави, Львова, Чернігова, Житомира, Рівного, Кривого Рога. У руках вони тримають плакати такого змісту: «Руки геть від Луценка», «Твого сина, Україно, як Христа розпинають», «Юра, ми з тобою!», «Закон, а не понятия», «Сумщина із Юрієм Луценком!». Участь у мітингу взяли й активісти Киїої міської організації Молодого Народного Руху.
Для участі у засіданні Апеляційного суду міста Києва, де об 11 годині розпочнеться слухання скарги Ю.Луценка на рішення Печерського суду про зміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на арешт, прибула лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко. 
Коментуючи журналістам свою присутність в Апеляційному суді, Юлія Тимошенко наголосила: «Я прийшла підтримати Юру Луценка, сказати йому, що ми солідарні, що ми разом. Я просто хочу подивитися в очі тим людям, які будуть позбавляти волі людину... Їм треба знати, що їм, як і цій мафії, яка є зараз в Україні, колись теж доведеться відповідати».
У суді також присутні народні депутати Олесь Доній, Тарас Стецьків, Юрій Стець, Сергій Підгорний, Юрій Гримчак, Юрій Гнаткевич, Андрій Павловський та інші.

 

 Апеляційний суд міста Києва задовольнив клопотання Ю.Луценка про особисту участь у судовому засіданні. Таке рішення сьогодні ухвалив головуючий в судовому процесі суддя Апеляційного суду Олександр Бець. У зв’язку з цим у розгляді справи оголошено перерву до 11.00 5 січня 2011 року.


Юлія Тимошенко після суду зазначила: «У цьому суді чимало залів, де немає гратів. Але для розгляду справи Луценка вибрали саме залу із гратами, щоб показати політика в клітці, і щоб сонце йому показувати через клітку!».

Молодий Народний Рух віддає шану Герою

Герой України Степан Бандера
Герой України Степан Бандера

1 січня - День народження ікони українського націоналістичного руху Степана Бандери.
Як завжди, у цей день, у багатьох містах України проходять урочисті ходи на честь дня народження лідера Організації Українських Націоналістів.
Згадаємо найзначніші події в житті Степана Бандери - історичної постаті, яка в українському суспільстві досі сприймається неоднозначно.

Дитинство: батько-політик і "Пласт"

Майбутній ідеолог націоналістичного руху народився в сім'ї священика Андрія Бандери у селі Старий Угринів 1 січня 1900.
Будинок, в якому виріс Степан, двоє його сестер і двоє братів, зберігся до наших днів - тут тепер Історико-меморіальний музей його імені.
Бандера ріс в атмосфері патріотизму і шанування українських національних традицій - його батько був не чужий політиці і одного разу навіть обирався послом до Української національної ради.
Степан навчався в українській гімназії в Стрию. У третьому класі він вступив до "Пласту" - української скаутської організації - де, очевидно, його патріотичні погляди і зміцнювалися.
Після гімназії Степан Бандера повернувся в рідне село, де займався просвітництвом, а пізніше - вступив у Вищу політехнічну школу у Львові.

Перші проблеми з законом

Закінчити Політехнічну школу він не встиг - в 1933 році його заарештували за підпільну діяльність в ОУН.
Бандера пробув у в'язниці до 1939 року: спочатку його взагалі засудили до смертної кари, але пізніше все ж замінили покарання на довічне ув'язнення.
Окупація Польщі націонал-соціалістичною Німеччиною змусила адміністрацію в'язниці, де сидів Степан Бандера, втекти і ув'язнені вийшли на волю.
У 1940 році Бандера поїхав до Риму, де одружився на українській дівчині Ярославі. За рік у подружжя народилася донька Наталя.
Він продовжив підпільну діяльність в ОУН, але в 1941 році в Кракові Бандеру знову заарештували.
Еміграція: під різними адресами і прізвищами
До 1944 року Степан пробув у таборі Заксенгаузен. Після закінчення війни він очолив ОУН-УПА і продовжив боротьбу проти радянської влади, яку почав ще з встановленням радянської влади в Західній Україні в 1939 році.
Йому доводилося керувати боротьбою дистанційно. У цей час разом із сім'єю Степан Бандера змінив безліч адрес і прізвищ.
Разом з доньками Наталією та Лесею і сином Андрієм, дружиною Ярославою Бандера жив у Берліні, Інсбруці та інших містах Німеччини та Австрії, осівши в результаті в німецькому Мюнхені з паспортом на ім'я Штефана Попеля.


КДБ наздогнало Бандеру у під'їзді


Тут 15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку за адресою Крайтмайрштрассе, 7, Бандера і був убитий радянським агентом Богданом Сташинським. Вбивця вистрілив в лідера ОУН-УПА розчином ціаністого калію зі спеціального пістолета.
Факт вбивства Бандери на замовлення КДБ СРСР визнав у 2005 році колишній керівник спецслужби Володимир Крючков.
20 жовтня 1959 Степпана Бандеру поховали на 49 полі мюнхенського кладовища Вальдфрідгоф.
Як відомо, в Івано-Франківську створили комісію з перепоховання лідера ОУН Степана Бандери - інтелігенція Прикарпаття хоче поховати Бандеру в Україні. Внук з Канади і повний тезка свого знаменитого діда Степан Бандера-молодший виступив проти перепоховання тіла діда в Україні.